Полковник Роман Грищенко — випусник нашого Університету, кадровий український військовий, командир 127 бригади ТрО ЗСУ, що зараз боронить Харківщину. Свого часу закінчив Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, потім — військово-юридичний факультет Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Розпочав офіцерську кар’єру на посаді слідчого військової прокуратури Миколаївського гарнізону, пізніше працював в органах військової прокуратури. У березні 2020 року, звільнившись із військової служби, обійняв посаду голови Сумської обласної державної адміністрації, але після широкомасштабного вторгнення росії 24 лютого повернувся до лав ЗСУ. І з того часу мужньо стоїть на варті спокою та свободи харків’ян поруч з іншими представниками нашого Університету та тисячами містян. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня за особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Роман Сергійович знайшов час і відповів на питання, які хвилюють зараз кожного харків’янина й українця.
— Пане Романе, розкажіть, як для Вас розпочалося широкомасштабне вторгнення росії в Україну? Коли Ви повернулися до лав Збройних сил України?
— Перші десять днів я брав активну участь в обороні Києва на посаді звичайного стрільця-оператора. Згодом отримав завдання від вищого керівництва щодо формування нової бригади ТрО на Харківщині. Військова частина формувалася у вкрай складних умовах, коли навколо рвалися ворожі снаряди, але нам вдалося успішно виконати завдання в найкоротший термін.
— Які проблеми виникали на цьому етапі? Охочих вступити до тероборони було достатньо?
— Охочих було дуже багато, вистачило б ще на одну бригаду. Але основна проблема у формуванні частини в тому, що не можна було показувати людей, їхні скупчення. І я вдячний особисто начальнику Харківського гарнізону, а також комісару Харківського ОТЦК та СП за оперативну та злагоджену роботу в цьому напрямі.
— Коли бригада розпочала виконувати завдання за призначенням?
— Формування підрозділу розпочалося на початку березня, а вже на третій день ми виконували завдання за призначенням.
— Скільки людей у бригаді мають бойовий досвід?
— Понад третина пройшли російсько-українську війну та інші гарячі точки, решта, хоча й не брали участі у бойових діях, але вкрай мотивовані та швидко навчаються військовій справі.
— Яким чином відбувається навчання тих, хто не має за плечима досвіду поводження зі зброєю?
— У бригаді навчаються всі: новачки вивчають основи військової науки, досвідчені військові опановують нові дисципліни, наприклад ППО. Майже щодня проводяться стрільби, тренування, вишколи. До підготовки особового складу ми залучаємо викладацький склад харківських ВЗВО — найкращих в Україні!
— А як вдається залучати особовий склад до навчань та одночасно виконувати бойові завдання?
— По черзі, після чергувань знімаємо по два-три взводи з місць несення служби. Повторюся, вони всі дуже вмотивовані, не скаржаться. Але зауважу, що більше половини особового складу завжди стоять в активній обороні.
— Поділіться секретом, як вдалося так швидко побудувати оборону навколо міста, облаштувати місця несення служби?
— Завдяки повній взаємодії з головою Харківської обласної ВЦА та м.Харкова. Місцева влада допомагала буквально в усьому: від техніки до залізобетонних конструкцій та деревини. Крім того, містяни теж дуже злі на ворога, тому пропонують допомогу на кожному кроці. Бувало таке, що не тільки надавали техніку, а й самі допомагали облаштовувати позиції буквально під обстрілами. Тепер, якщо орки спробують захопити місто, їм для цього знадобиться в рази збільшити кількість сил та засобів. Крім того, значну роль відіграє діяльність в тилу ворога добровольчих формувань територіальних громад. Це партизанські загони, які ускладнюють дії ворога та деморалізують його. Багато про це говорити не можу, але зазначу, що працюють вони дуже дієво!
— Яким чином ворог веде бій на Харківщині?
— Нічого нового! Вони, на відміну від наших військ, прикриваються цивільним населенням, облаштовуючи позиції та гатячи по нам, зокрема з РСЗВ, встановленої в населених пунктах. У спробах окупувати Харківщину, вони вчергове підтвердили це. На відміну від нас, вони воюють з народом. Ми ж воюємо з їхньою армією. Тому не завжди можемо відповісти на їхній вогонь, адже розуміємо, що перед ними будинки людей, наші громадяни. Але тільки-но відбувається будь-яке переміщення ворожої техніки — кара наздоганяє їх!
— Генеральний штаб ЗСУ щодня звітує про знищену російську техніку. А скільки одиниць знищила саме ваша бригада? Що відбувається з трофейною технікою?
— Стосовно техніки скажу так: ми знищили її в десятки разів більше за них. А трофейну техніку ми передаємо на користь лінійних військових частин. Нею вже зараз користуються окрема механізована бригада імені кошового отамана Івана Сірка та «Холодний Яр». Але тепер, завдяки змінам в законодавстві стосовно ТрО, багато чого будемо залишати й собі.
— А волонтери допомагають бригаді?
— Так, вони дуже допомагають! Медикаменти, засоби захисту, елементи спорядження. А ми у відповідь допомагаємо їм, наприклад доставити гуманітарку в найнебезпечніші райони Харкова.
— Що Ви побажали б жителям області й України? Про що попросили б? Як цивільне населення може допомогти органам влади та ЗСУ?
— По-перше, вберегти своє життя. По-друге, там, де це можливо, працювати, повноцінно платити податки, щоб наповнити бюджет і підтримати економіку України. А там, де наразі тривають бойові дії, допомагати тим, хто не може попіклуватися про себе, і не заважати ЗСУ перемагати ворога. Дотримуватися комендантської години: її не просто так запровадили. Бо ми не можемо наражати на небезпеку людей, які перебувають на вулиці в той час, коли переміщуємо військову техніку.
Дякуємо нашим захисникам!
Наближаємо перемогу України!
Інтерв’ю з Романом для телеканала Суспільне Харів та Українського національного інформаційного агенства:
