Історія кафедри кримінального права

В університетах Російської Імперії на кожній кафедрі, окрім інших викладачів (ад’юнктів, приват-доцентів, доцентів, ектраординарних професорів та ін.), працював також професор який, за тодішньою термінологією, посідав цю кафедру. За відсутності професора, кафедру міг посідати ектраординарний професор, доцент, приват-доцент, в окремих випадках – ад’юнкт або магістр. Кафедри, що викладали кримінальне право у Харківському Імператорському університеті, посідали:

1806-1812 – професор І. Ф. Тимківський;

1813-1819 – професор Г. П. Успенський;

05.10.1820 – 24.01.1821 – професор К. П. Паулович (тимчасово в.о.);

1821-1823 – магістр К. П. Михайловський;

1823-1824 – професор К. П. Паулович (тимчасово в.о.);

1824-1825 – магістр К. Ф. Михайловський;

1825-1829 – ординарний професор І. М. Данилович;

1829-1832 – ад’юнкт Бабічев Андрій Кіндратович;

1832-1843 – ад’юнкт (пізніше – ординарний професор) Г. С. Гордієнко;

1843 – 01.08.1844 – ад’юнкт О. І. Палюмбецький;

01.08.1844 – 15.04.1849 – ординарний професор Г. С. Гордієнко;

1849 – січень 1850 – професор О. І. Палюмбецький;

січень – серпень 1850 – професор О. В. Куніцин;

1850-1851 – кафедра вакантна, кримінальне право не викладається;

1851-1853 – професор І. В. Платонов;

1853-01.10.1876 – професор О. І. Палюмбецький;

01.10.1876 – 20.09.1893 – ординарний (з 1892 – заслужений) професор Л. Є. Владимиров;

20.09.1893 – 25.03.1898 – професор В. П. Даневський;

25.03.1898 – 1917 приват-доцент (з квітня 1904 р. – екстраординарний професор) О. Д. Кисельов.

Після створення самостійного вузу (від ХІНГ до сьогодення), кафедру кримінального права очолювали:

1920-1925 – професор О. Д. Кисельов;

1926-1930 – професор Г. І. Волков;

1931-1934 – доцент М. М. Ємінник (Рехтер);

1934-1937 – професор С. М. Канарський;

1937-1941 – професор В. С. Трахтеров;

1944-1946 – професор М. М. Гродзинський;

1946-1953 – професор В. С. Трахтеров;

1953-1955 – доцент Д. Н. Розенберг;

1955-1956 – професор М. М. Гродзинський;

вересень 1956 – 1991 – доцент (з 1973 – професор) В. В. Сташис;

з 1991 по теперішній час – професор В. Я. Тацій.

У зв’язку з істотною зайнятістю професорів В. В. Сташиса і В. Я. Тація адміністративною роботою на рівні усього вузу, обов’язки завідувача кафедри кримінального права також неодноразово виконували:

у 1966-1991 – професор М. І. Бажанов;

у 1991-1994 – професор В. І. Борисов;

у 1995-2008 – професор Л. М. Кривоченко;

з 2008 по 2015 р. – професор В. І. Тютюгін, який у 2016 році обраний завідувачем кафедри.

4. Першим викладачем кримінального права в університеті став професор І. Ф. Тимківський, відомий виданим у 1802 р. твором «Систематическое расположение законов российских», який надав йому славу «знавця російського законознавства». Російське кримінальне право проф. І. Ф. Тимківський викладав «за власними записками». Є відомості про те, що він вже розділяв матеріальне кримінальне право і кримінальне судочинство і подавав кримінальне право в якості самостійного предмета, в основному, в історико-порівняльному аспекті.

Після виходу І. Ф. Тимківського у відставку кримінальне право також «за власними записками» з 1813 по 1819 роки читав екстраординарний професор історик Г. П. Успенський, який також проводив зі студентами й практичні заняття з кримінального права. Його викладання носило суворо догматичний характер, однак він також часто звертався й до історії російського та зарубіжного права. Окрім того, у 1812-1814, 1820-1821 і 1823-1824 рр. загальне кримінальне право «за власними записками» викладав спершу ад’юнкт, а пізніше – професор К. П. Паулович. Він дотримувався природно-правової доктрини, ґрунтуючись на роботах Ч. Беккарія, Вольтера, Д. Дідро та деяких інших енциклопедистів. Ним було написано декілька кримінально-правових досліджень латинською мовою (зокрема: «De jure controverso legum criminalium»; «18 fasciculos de jure criminali, utrumque lingua latina»). З 1821 по 1823 роки практичні заняття з кримінального права проводив магістр Московського університету К. Ф. Михайловський, який викладав російське кримінальне право в порівнянні з німецьким і римським.

У 1823-1824 рр. лекції з «російського права, публічного і кримінального» читав кандидат наук М. Т. Спасський, який потім був відряджений до Московського університету для «вдосконалення у науках». Після повернення з Москви він викладав кримінальне право і судочинство у 1828-1831 рр. За свідченням сучасників його викладання мало характер виключно коментування окремих практичних справ без подачі теоретичного матеріалу.

У 1825-1829 рр. кримінальне право викладав ординарний професор І. М. Данилович, в основі поглядів якого були ідеї Ед. Генке. Його лекції мали значний успіх у студентів, позаяк він не тільки викладав зміст томів ХІV і XV Зводу законів Російської імперії, а й літературу з кримінального права, давньоримське і давньонімецьке законодавство. Після від’їзду І. М. Даниловича з Харкова кримінальне право у 1829-1832 рр. викладав ад’юнкт А. К. Бабічев, який залишив по собі досить критичні спогади сучасників, оскільки викладав як «чистий практик» без подачі теоретичного матеріалу.

Після виходу А. К. Бабічева 1823 р. у відставку і аж до своєї смерті у 1849 р. кримінальне право читає спершу ад’юнкт, а пізніше ординарний професор, учень І. М. Даниловича – Г. С. Гордієнко. Він викладав загальну частину кримінального права переважно за А. Фейєрбахом і Ед. Генке, а спеціальну (тобто Особливу) – за Зводом законів. Г. С. Гордієнко був талановитим ученим і педагогом, блискуче читав лекції, відстоюючи в них принципи гуманізму покарання і попередження злочинів, незалежно від покарання. Він комбінував у лекціях філософські засади та історичний досвід як джерела кримінальної політики, в своїх поглядах з часом еволюціонував від психологічної теорії до історико-філософської. Г. С. Гордієнко блискуче знав тогочасну європейську кримінально-правову літературу (Беккарія, Генке, Грольман, Клейн, Клейшрод, Мітермайєр, Фейєрбах та ін.), кримінальне законодавство Баварії, Пруссії, Австрії, Франції.

У 1835 р. проходить реорганізація Університету, в результаті якої відділення моральних і політичних наук перетворене на юридичний факультет, а кримінальне право стало викладатися на кафедрі законів поліцейських і кримінальних. В 1841-1844 рр. ординарний професор цієї кафедри Г. С. Гордієнко знаходився у закордонному відрядженні (Німеччина, Франція, Італія, Бельгія), де вивчав кримінальне право і пенітенціарні системи. У зв’язку із цим у 1843 і до 1 серпня 1844 р. у 1843 і до 1 серпня 1844 р. кримінальне право тимчасово викладав ад’юнкт О. І. Палюмбецький. Після смерті Г. С. Гордієнка у 1849 р. факультет доручив викладання кримінального права на той час уже професорові О. І. Палюмбецькому. Однак у зв’язку з призначенням його у січні 1850 р. ректором Харківського Імператорського університету викладання кримінального права було доручене декану юридичного факультету О. В. Куніцину, який був ординарним професором по кафедрі цивільних законів. В серпні 1850 р. рада факультету звільнила О. В. Куніцина від викладання «кримінального законознавства» з тим, щоб доручити цей предмет комусь із інших професорів, однак ніхто не виявив такого бажання. Тому у 1850-1851 навчальному році кримінальне право в Харківському університеті не викладалося. У 1851-1852 навчальному році кримінальне право викладав професор кафедри державного благоустрою і благочинія І. В. Платонов (Холмогоров).

Із серпня 1852 р. викладання кримінального права знову було доручене професору кафедри енциклопедії права О. І. Палюмбецькому, який у своїх наукових позиціях був прибічником ідей гегельянства. Лекції він читав на високому теоретичному рівні, розглядаючи в них, в основному, погляди тогочасних європейських криміналістів. Мало торкався в лекціях догматичних питань і давав тільки побіжні довідки про розв’язання тієї чи іншої проблеми у чинному законодавстві. Збереглися відомості про існування рукописного курсу лекцій професора О. І. Палюмбецького, однак сам він, вочевидь, безповоротно втрачений.

На час викладання О. І. Палюмбецького припала чергова реорганізація кафедри. Відповідно до статуту Університету 1863 р. з кафедри законів поліцейських і кримінальних була виділена кафедра кримінального права та кримінального судочинства. Професор О. І. Палюмбецький викладав кримінальне право на цій кафедрі до свого виходу у відставку в 1876 р., але й після цього читав лекції в університеті. Одночасно у грудні 1866 р. він подав факультетові заяву про необхідність викладання з наступного півріччя законів «про попередження та припинення злочинів» і можливість доручення цього курсу приват-доценту Л. Є. Владимирову. Факультет погодився з цією пропозицією і протягом 1867-1876 рр. Л. Є. Владимиров, окрім названого курсу викладає також кримінальне судочинство; деякий час у цей період він перебуває у закордонному науковому відрядженні.

Після виходу О. І. Палюмбецького у відставку, факультет доручає на той час уже ординарному професорові Л. Є. Владимирову викладання кримінального права. Він викладає Загальну частину за посібниками (підручниками) Кістяківського, Фойницького, Бернера, Гейєра. Л. Є. Владимиров мав широке коло наукових інтересів, яким, окрім питань кримінального права, охоплювалися також теорія судових доказів, природа і діяльність суду присяжних, психологічні аспекти впливу кримінального закону на правосвідомість, формування суддівського переконання та ін. Його підручник із Загальної частини кримінального права, виданий у 1889 р., тривалий час був джерелом вивчення кримінального права не тільки для студентів юридичного факультету Харківського університету.

У 1890 р. звання почесного доктора (honoris causa) кримінального права Харківського імператорського університету за сукупністю робіт було присуджене відомому юристу, громадському й державному діячеві А. Ф. Коні. У 1892 р. Л. Є. Владимиров був затверджений у званні заслуженого професора, а з 20 вересня 1893 р. вийшов у відставку і переїхав до Москви, де працював присяжним повіреним і продовжував наукові дослідження.

В осінньому півріччі 1887 р. паралельний курс Особливої частини кримінального права відкриває професор кафедри міжнародного права В. П. Даневський. З 1888-1889 навчального року він вже читає повний паралельний курс кримінального права. Після виходу у відставку Л. Є. Владимирова, В. П. Даневський перейшов на кафедру кримінального права і судочинства і читав Загальну та Особливу частини кримінального права до своєї смерті 25 березня 1898 р.

Після смерті В. П. Даневського був оголошений конкурс на заміщення вакантної кафедри кримінального права і кримінального судочинства. Клопотання про її заміщення подавав в.о. екстраординарного професора Демидівського юридичного ліцею А. Ант. Піонтковський, однак це клопотання було відхилене у зв’язку з тим, що «пан Піонтковський не задовольняє вимогам закону». Факультет же доручив читання повного курсу кримінального права з 1898 р. учневі Л. Є. Владимирова приват-доцентові О. Д. Кисельову, який до цього з 1895 р. в осінньому півріччі читав вчення про покарання, а у весняному – курс «Про злочини проти віри, держави і суспільства».

Якщо сам Л. Є. Владимиров стояв на засадах класичної школи кримінального права, то О. Д. Кисельов вже тяжів до соціологічної, глибоко досліджуючи, зокрема, психологічні проблеми злочину. Коло його наукових інтересів складали психологічні підстави кримінальної відповідальності та особа злочинця. В 1897 р. О. Д. Кисельов під час закордонного відрядження спеціально вивчав психологію під керівництвом В. Вундта, слухав лекції з кримінального права у професорів Берлінського університету К. Біндінга і Ф. фон Ліста. На одному із семінарів Ф. фон Ліста О. Д. Кисельов виступив із науковою доповіддю «Про злочинця в працях Ф. М. Достоєвського». В 1899 р. О. Д. Кисельов відвідав паризьку лабораторію А. Бертільйона, де особисто зустрічався з автором системи криміналістичної ідентифікації, що отримала назву «бертільйонаж». На кафедрі кримінального права донині зберігається унікальна картка «бертільйонажу» на О. Д. Кисельова, зроблена під час згаданого відрядження.

У 1903 р. О. Д. Кисельов захистив у Київському університеті св. Володимира магістерську дисертацію «Психологічні підстави кримінальної відповідальності» і з 19 березня 1904 р. призначений в. о. екстраординарного професора, а пізніше – екстраординарним професором по кафедрі кримінального права і судочинства. В якості посібників на практичних заняттях він використовує збірники казусів М. Д. Сергієвського та Ф. фон Ліста, а також рішення Кримінального касаційного департаменту Урядового Сенату. У вільні від занять дні студенти відвідували засідання Харківського окружного суду, працювали в його архіві.

З 1902 р. до травня 1906 р. на кафедрі викладав в. о. екстраординарного професора М. П. Чубинський (син відомого етнографа, автора слів Державного гімну України П. П. Чубинського), який був одним з найяскравіших представників соціологічної школи права в Росії. В цей період О. Д. Кисельов читав вчення про покарання, а М. П. Чубинський – Загальну і Особливу частини кримінального права. В 1904 р. він видав роботу «Нариси кримінальної політики», яку і представив як дисертацію на ступінь доктора права. Після успішного захисту роботи у січні 1905 р. у Харківському університеті він отримав звання ординарного професора. У травні 1906 р. його було призначено директором Демидівського ліцею і він полишив Харків.

З 1906 і як мінімум до 1917 р. кримінальне право в повному обсязі викладав, очевидно, тільки О. Д. Кисельов. Практичні заняття з кримінального права проводив також приват-доцент Л. Я. Таубер. У 1910 р. закінчив університет і був залишений на кафедрі у професора О. Д. Кисельова «для підготовки до професорського звання» В. С. Трахтеров, який у 1915 р. успішно склав магістерські екзамени і почав викладацьку роботу на посаді приват-доцента (до 1919 р.). У 1917-1919 рр. О. Д. Кисельов викладав кримінальне право і судочинство в Таврійському університеті (м. Сімферополь), був заарештований більшовиками, однак звільнений і в кінці 1920 р. повернувся до Харкова.

Після остаточного встановлення у Харкові радянської влади, тимчасовою інструкцією Народного комісаріату освіти УСРР від 27 лютого 1920 р. юридичний факультет Університету був закритий, а пізніше, рішенням Наркомпросу від 5 липня 1920 р., ліквідований і Харківський університет загалом. Натомість, у травні 1920 року був створений і у вересні того ж року почав працювати Харківський інститут народного господарства (далі – ХІНГ), у складі якого, серед інших, функціонував і правовий факультет. Викладання права продовжувалося, в основному, викладачами колишнього Університету. Згодом була створена окрема кафедра кримінального права.

З 1920 й по 1925 (за іншими даними до 1926 р.) кафедрою кримінального права ХІНГ керував професор О. Д. Кисельов. У 1920 році професором кафедри кримінального права почав працювати Г. І. Волков, який не пізніше 1926 р. очолив її і керував нею до 1931 р., у якому він перейшов на роботу до Всесоюзного інституту юридичних наук (м. Москва).

У 1931-1934 рр. кафедрою на той час уже в складі Інституту радянського будівництва і права, який у 1930 р. було створено на базі правового факультету ХІНГ, керував директор інституту доцент М. М. Ємінник (Рехтер), який читав лекції із Загальної частини кримінального права. З червня 1934 р. по липень 1937 р. кафедру очолював директор на той час уже Всеукраїнського комуністичного інституту радянського будівництва та права С. М. Канарський.

Г. І. Волков, М. М. Ємінник та С. М. Канарський зазнали необґрунтованих репресій, були безпідставно засуджені, при чому Г. І. Волков і С. М. Канарський – до смертної кари, а М. М. Ємінник – до 8 років позбавлення волі, після чого був повторно засуджений і помер на засланні. Усі вони згодом реабілітовані.

Крім того, з моменту створення у 1920 р. ХІНГ і до 1941 року в різні роки лекції із Загальної і Особливої частин кримінального права читав також професор М. М. Гродзинський, а з 1935 р. лекції з Особливої частини – також і доцент Д. Н. Розенберг. Практичні заняття у 1920-1941 роках проводили як ті, хто читав лекції, так і їх асистенти і аспіранти: Белкот, В. М. Купцов, Д. Р. Малайдах, В. М. Натансон, Г. М. Невельский, Ф. Д. Огінець, Л. Є. Орел.

2 листопада 1945 р. НКЮ СРСР направляє В. С. Трахтерова до місця постійної роботи в Харківський юридичний інститут, де він є спочатку професором, а з 1946 р. – завідувачем кафедри кримінального права. У 1952 р. В. С. Трахтеров подав до захисту в Московський юридичний інститут свою докторську дисертацію «Осудність в радянському кримінальному праві», яка стала результатом його багаторічних досліджень. Але захист не відбувся з причин позанаукового порядку: висновки окремих рецензентів про те, що автор «відроджує буржуазні теорії осудності та неосудності», «впроваджує ідеалістичні ідеї у радянське кримінальне право» змусили його зняти дисертацію із захисту. Проте, В. С. Трахтеров продовжив наукову роботу над проблемами неосудності. Чимало положень дисертації, які автор опублікував, стали аксіомами і широко використовувалися в роботах багатьох криміналістів. Ідеї В. С. Трахтерова щодо неосудності та її критеріїв були сприйняті розробниками Основ кримінального законодавства Союзу РСР і радянських республік у 1958 р., а потім і кримінальних кодексів радянських республік.

У 1953 р. В. С. Трахтеров звільнений з посади завідувача кафедри і до свого 80-річчя в 1964 р. виконував обов’язки професора, а в 1964-1972 рр. – професора-консультанта кафедри.

У довоєнні та перші повоєнні десятиліття наша кафедра об’єднувала в собі різні дисципліни кримінально-правового циклу: кримінальне право, кримінальний процес, криміналістику та ін. У зв’язку з чим, в означений період (з 1920 р.) на кафедрі працював видатний учений в галузі кримінального процесу професор М. М. Гродзинський, який також багато зробив і для розвитку кримінально-правових досліджень. Особливої уваги заслуговують його наукові розвідки в галузі зарубіжного кримінального права, такі як: «Новий кримінальний кодекс Республіки Перу» (1925 р.), «Закон про дефективних злочинців у Голландії» (1926 р.), «Новий кримінальний кодекс Туреччини» (1928 р.), «Реформа кримінального права в Західній Європі» (1924 р.), «Польський кримінальний кодекс 1932 р.» тощо.

Під час війни М. М. Гродзинський знаходиться в евакуації у м. Чкаловську (нині Оренбург), де викладає судочинство і кримінальний процес у Чкаловській філії всесоюзного заочного юридичного інституту. У перші повоєнні роки (до 1946 р.) він очолює об’єднану кафедру кримінального права і кримінального процесу Харківського юридичного інституту. Кафедра спершу мала у своєму складі по курсу кримінального права лише 1 професора (В. С. Трахтеров – повернувся до Харкова у листопаді 1945) і 1 доцента (Д. Н. Розенберг). З 1946 року знову існує самостійна кафедра кримінального права, яку очолив професор В. С. Трахтеров.

У 1947 р. на кафедрі було відновлено прийом аспірантів і впродовж декількох років захистили кандидатські дисертації молоді викладачі кафедри О. Ю. Некрасова, В. В. Сташис, Л. М. Сугачов, К. І. Удалих та Н. Ф. Яшинова. З 1953 р. по 1955 р. кафедрою завідував доцент Д. Н. Розенберг, що розпочав свою роботу на кафедрі ще в 1935 р. У 1955 році кафедра знову була об’єднана з кафедрою кримінального процесу і її знову очолив професор М. М. Гродзинський. З 1956 р. завідувачем об’єднаної кафедри став молодий доцент В. В. Сташис і він же очолив самостійну кафедру кримінального права після її остаточного виокремлення у середині 60-х рр. XX ст.

З середини 1950-х років почав працювати над проблемами кримінального права М. І. Бажанов, який у 1951 році захистив кандидатську дисертацію з кримінального процесу. В подальшому М. І. Бажанов працював доцентом, а з 1969 року професором кафедри кримінального права і викладав Загальну частину кримінального права аж до своєї смерті 25.10.2001 р.

У 1955 р. була різко скорочена юридична освіта і зменшено контингент студентів, була ліквідована аспірантура, яку поновили лише через декілька років. Тоді знову на кафедрі почалася інтенсивна робота з підготовки дисертаційних робіт, а, тим самим, і науково-педагогічних кадрів. Протягом 1963-1970 р. викладачами кафедри було захищено 8 кандидатських дисертацій (З. Г. Корчева, І. М. Даньшин, Л. Є. Орел, А. П. Копейченко, Л. М. Кривоченко, А. О. Пінаєв, В. А. Ломако, В. Я. Тацій).

У наступному десятилітті (1971-1980 р.) викладачами кафедри було захищено 12 кандидатських дисертацій (В. П. Тихий, В. В. Голіна, Ю. М. Шаньгін, М. І. Панов, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін, В. М. Трубніков, В. І. Касинюк, М. І. Архипцев, О. І. Перепелиця, П. І. Орлов, С. Б. Гавриш). Всі вони посіли посади доцентів кафедри, причому Л. Є. Орел, В. В. Голіна, В. М. Трубніков та А. П. Копейченко згодом перейшли працювати на кафедру кримінології та виправно-трудового права. У 1975 році захистив докторську дисертацію з кримінального права І. М. Даньшин, який на той час також уже працював на кафедрі кримінології та виправно-трудового права. З 1973 року посаду професора кафедри обійняв В. В. Сташис.

За 1981-1990 роках викладачами кафедри було захищено 8 кандидатських (Ю. В. Баулін, Л. В. Дорош, Г. М. Бражніков, А. Х. Степанюк, В. В. Устименко, В. М. Киричко, В. М. Куц, І. О. Зінченко). Всі вказані викладачі надалі працювали доцентами кафедри кримінального права, окрім А. Х. Степанюка, який перейшов працювати на кафедру кримінології та виправно-трудового права. У тому ж десятилітті на кафедрі було захищено 4 докторські дисертації (В. Я. Тацій, А. О. Пінаєв, М. І. Панов, В. П. Тихий) і їх автори посіли посади професорів кафедри.

У 1991-2000 роках викладачами кафедри було захищено 6 кандидатських (Н. М. Ярмиш, І. О. Никифорчин, А. В. Тарасенко, І. В. Самощенко, Я. М. Кураш, Р. С. Орловський), автори яких згодом стали доцентами кафедри, і 3 докторських дисертацій (Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш), автори яких зайняли посади професорів кафедри. У той же період на посади професорів кафедри були призначені В. А. Ломако, Л. М. Кривоченко та З. Г. Корчева.

У 2001-2013 роках викладачами кафедри захищено 29 кандидатських (О. М. Лемешко, Є. В. Шевченко, Ю. А. Пономаренко, Ю. В. Гродецький, О. Е. Радутний, В. А. Козак, О. О. Володіна, Г. М. Анісімов, Л. М. Демидова, О. В. Харитонова, О. О. Пащенко, О. О. Чаричанський, М. В. Анчукова, Н. В. Маслак, О. В. Ус, М. Г. Заславська, А. О. Байда, О. В. Зайцев, С. В. Гринчак, М. Є. Григор’єва, О. І. Моісеєв, О. В. Євдокимова, Ю. П. Дзюба, Ю. І. Дем’яненко, Г. С. Крайник, А. В. Горностай, Ю. Ю. Лемішко, В. В. Базелюк, Т. О. Михайличенко). Наразі автори цих дисертацій працюють доцентами і асистентами кафедри як нашої кафедри, так і кафедри кримінального права № 2, а також у Полтавському юридичному інституті. Також у цей період захищено 2 докторських дисертації (Н. О. Гуторова, Н. М. Ярмиш) і їх автори були призначені професорами кафедри. З 2007 року на посаді професора кафедри працює також В. І. Тютюгін.

У 2014-2019 роках викладачами кафедри захищено 4 докторських (С.М. Мохогчук, Л.М. Демидова, М.В. Шепітько, Р.С. Орловський) та 7 кандидатських дисертацій (А.Д. Комаров, М.А. Рубащенко, Н.В. Шульженко, П.С. Олійник, І. А. Копйова, Ю.С. Таволжанська, О.О. Маслова).