Михайло Володимирович Яновський (9.06.1923-18.08.1993) — український правознавець, доктор юридичних наук, професор, фахівець з міжнародного права.
Вищу освіту здобув у Харківському юридичному інституті, який закінчив у 1948 році. Того ж року вступив до аспірантури цього інституту і у 1953 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Боротьба СРСР за справедливе рішення територіальних питань у період і після Другої світової війни”.
З 1951 по 1955 рік — викладач Харківського юридичного інституту, потім був направлений на викладацьку роботу в Ташкентський юридичний інститут (Узбецька РСР), де обійняв посаду доцента кафедри державного права.
З 1962 року працював на посаді доцента, згодом — професора кафедри державно-правових дисциплін Кишинівського університету (Молдавська РСР). З 1969-1979 рік водночас завідує Сектором держави і права Відділу філософії та права АН Молдавської РСР.
У 1968 році в об’єднаній раді Інституту філософії АН УРСР та Інституту держави і права АН УРСР (нині Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України) захистив докторську дисертацію “Генеральна Асамблея ООН та прогресивний розвиток міжнародного права”.
З 1973 року — професор, а потім завідувач кафедри (1977-1993) міжнародного права та державного права зарубіжних країн Харківського юридичного інституту. З його ім’ям пов’язане відродження школи міжнародного права у Харкові в кінці 70-х – початку 90-х років ХХ ст. Був науковим керівником восьми кандидатів наук та науковим консультантом докторської дисертації.
Автор понад 120 наукових праць українською, російською, молдавською, узбецькою, англійською, португальською, німецькою, болгарською мовами. Брав участь у трьох конференціях Асоціації міжнародного права у Гамбурзі (1960 р.), Брюсселі (1962 р.), Гельсінкі (1966 р.) і симпозіумі в Брюсселі (1985 р.).
Учений досліджував переважно проблеми, пов’язані з розвитком права міжнародних організацій, особливо функції та повноваження органів ООН, дослідженню питань міжнародної правосуб’єктності. Серед основних праць: “Мирные средства разрешения международных споров» (1957 р.), «Юридическая сила резолюций Генеральной Ассамблеи ООН» (1965 р.); монографія “Генеральная Ассамблея ООН. Международно-правовые вопросы” (1971 р.), «Международная правосубъектность» (1971 р., у співавторстві); «Політична система СРСР» (англ. мовою, 1973 р., у співавторстві), співавтор підручника «Міжнародне право» (1982 р., перекладений кількома мовами світу) та ін.
За запрошенням читав лекції з міжнародного права у Київському, Донецькому й Удмуртському університетах.
У 1974 – 1981 роках входив до спеціалізованої Ради із захисту докторських дисертацій факультету міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Протягом 18 років був членом редколегії “Радянського щорічника міжнародного права” (з 1963 р.), а також обирався членом виконкому Радянської асоціації міжнародного права.
