Ця дата, на жаль, не є святковою, скоріше символічною, пам’ятною. Адже добровольчий рух виник у темні для України часи як протидія зухвалій агресії Росії на Донбасі 2014 року. Це була відповідь синів своєї землі, в жилах яких тече кров звитяжного козацтва, а в грудях б’ється жовто-блакитне серце, виховане шевченковими рядками. І коли почалося широкомасштабне вторгнення російської армії, добровольців щодня ставало більше. З перших годин війни по всій країні ми бачили величезні черги перед адміністраціями і військоматами: літні й молоді, з бойовим досвідом і без українці стояли в довжелезних чергах за зброєю, щоб якомога швидше змусити ворога відступати з окупованих міст і сіл.
Спільнота Університету також активно долучилася до добровольчого руху, відклавши конспекти, робочі плани, недописані дисертації, наші студенти, співробітники й викладачі попрямували на позиції, щоб пліч-о-пліч з іншими патріотами боронити Україну, рідне місто й своїх найближчих людей. Не чекаючи на загальну мобілізацію, рішення керівництва країни чи оголошення якихось вказівок, вони добровільно стали на захист держави у складі ЗСУ, ТРО, різних батальйонів. Наразі більше 20 працівників та 150 студентів Університету боронять нашу Батьківщину у лавах різних підрозділів. Ми всі пишаємося ними, дякуємо за подвиги і патріотизм, завдяки яким сьогодні можемо жити, працювати, вчити і навчатись із надією на перемогу.
На жаль, цей страшний рік війни приніс в університетську родину й непоправні втрати. Не вистачить слів, щоб передати нашу скорботу й тугу за ними. Щиро співчуваю родинам наших добровольців, які втратили своїх рідних, розділяю їхнє горе й запевняю, що полеглі воїни завжди житимуть у наших серцях.
Дорогі добровольці, уклінно дякую вам за мужність, незламність, звитягу, за вашу самовіддану службу і бажаю якнайшвидше повернутися до своїх родин, продовжити працювати, навчатися і радіти мирному життю у вільній суверенній Україні!
