Володимир Ложешніков (“Ест”) – випускник Університету 1997 року.
Народився Володимир 23 травня 1962 року у місті Воркута, РРФСР. Його батьки були робочими. 1979 року закінчив школу в Псковській області, з 1984 року служив у органах МВС СРСР. 1989 року з відзнакою закінчив Талліннську спеціальну школу міліції, 1997-го — Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого (нині – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого). З 1990 року працював в Черкасах у підрозділах карного розшуку, обіймав посаду заступника начальника відділу карного розшуку Соснівського району Черкас, з якої пішов на пенсію за вислугою років. Після цього займався підприємництвом, а також був громадським активістом – опікувався діяльністю місцевого формування з охорони громадського порядку. Був кандидатом у депутати до Черкаської міської ради.
«Головним у житті вважаю бути відкритим, бути вірним своєму слову, і щоб не було соромно за свої вчинки», – зазначав Володимир.
У 2014 році після початку російсько-української війни з іншими волонтерами займався формуванням загонів самооборони в Черкасах. Того ж року пішов захищати Батьківщину, воював у зоні проведення АТО. Доброволець, старший оператор протитанкового взводу 2-го батальйону спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас».
Володимир Ложешніков брав участь у боях за Іловайськ (Донецька область), разом із бойовими побратимами потрапив у оточення. Перше легке поранення він отримав у Іловайську 18 серпня, а друге важке – 29 серпня в Червоносільському Амвросіївського району під час обстрілу російськими військовими.
Помер Володимир Ложешніков 31 серпня в Кутейниковому, перебуваючи у полоні терористів. Смерть настала не від отриманих ран – від байдужості російських лікарів. Адже Ложешнікову не ввели антисептики, через що розпочалася гангрена, і через дві доби його не стало. Тіло росіяни кинули на полі, неподалік від місця, де ночували полонені бійці батальйону «Донбас».
2 вересня тіло Володимира разом із 87-ма іншими загиблими в Іловайському котлі привезли до запорізького моргу. Тут його впізнали родичі. У Володимира Ложешнікова залишилася дружина та двоє дітей. Поховали Героя 6 вересня 2014 року в селі Свидівок Черкаського району.
Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни» Володимир Ложешніков нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Також він нагороджений «Іловайським Хрестом» (посмертно).
17 листопада 2016 року рішенням Черкаської міської ради Володимира Івановича посмертно нагороджено пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня та присвоєно звання «Почесний громадянин міста Черкаси».
2015 року встановлено меморіальну дошку на честь Володимира Ложешнікова біля входу до будівлі Соснівського райвідділу міліції міста Черкаси. 2016 року, в рамках процесу декомунізації, вулицю Крупської у Черкасах було перейменовано на вулицю Володимира Ложешнікова. Того ж року на стіні будинку черкаського залізничного вокзалу на його честь відкрито меморіальну дошку.
