Слава Герою – навіки слава!

Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок України, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії.

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого знову в жалобі – 26 травня 2025 року трагічно загинув випускник Університету, командир 172-го окремого батальйону 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ майор Сергій Мигалатій (позивний «Філін»).

Сергій народився 27 вересня 1994 року в м. Кропивницький Кіровоградської області. У дитинстві – допитливий, життєрадісний, позитивний, щирий. Він завжди був світлом для рідних, ніс у собі щось особливе. У 2001 році хлопець почав навчатися у гімназії №5 (нині – ліцей імені Тараса Шевченка), а у 2009 – вступив до Наукового ліцею, який закінчив у 2011 році. Як людина творчо обдарована вже у  старших класах працював журналістом. Того ж 2011 року Сергій Мигалатій вступив до Інституту Служби безпеки України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Його серце завжди належало не лише закону, а й слову. Ще студентом він почав писати оповідання та есе під псевдонімом Олег Мрієнко, був студкором університетської газети, членом літературної студії Університету. Хлопець завжди знаходив час на творчість: під час навчання, коли вже працював і навіть, коли пішов воювати. Його тексти глибокі, сповнені символів і загадок, оповиті туманом і таємницею залишали простір для думки, проникали вглиб душі. Твори хлопця були надруковані у збірках та виданнях сучасної української прози та поезії, він брав участь у літературних вечорах у Харкові й Кропивницькому, жив словом, мріяв написати й видати власний роман.

Після закінчення Університету Сергій Мигалатій  працював слідчим, згодом старшим слідчим слідчого відділу Головного управління СБ України в АР Крим (з дислокацією в м. Херсон). У 2016 році – одружився, а у 2017 – у нього народився син. Для своєї дитини він старався бути найкращим татом, для родини був міцним плечем, на яке можна було надійно спертися. Згодом Сергій з родиною повернувся в Кропивницький та працював пліч-о-пліч з батьком, займаючись сімейним бізнесом, планував повернутись до Харкова, але історія країни змінила маршрут його життя.

Із першого дня повномасштабного вторгнення росії на територію України Сергій Мигалатій, як справжній патріот, став на захист Батьківщини – свідомо, з гідністю. Служив у складі 121-ї окремої бригади територіальної оборони на посаді командира взводу. Далі – начальником розвідки батальйону, начальником штабу. У 2024 році Сергій Мигалатій  прийняв командування військовою частиною. Побратими та підлеглі знали його як справжнього офіцера і командира, який ніколи не стояв осторонь, дослухався до думок інших. Його поважали, і йшли за ним.

За час служби Сергій був нагороджений низкою державних і відомчих нагород, серед яких: медаль командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України «За вірну службу», нагрудний знак – почесна відзнака  командира 120-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України, медаль «За хоробрість в бою», нагрудний знак «Захисник рідної землі», медаль «Хрест Свободи» Православної церкви України, мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.

26 травня 2025 року під час виконання бойового завдання із забезпечення заходів національної безпеки і оборони України, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації поблизу селища Старий Салтів на Вовчанському напрямку на Харківщині майор Сергій Мигалатій загинув.

Йому було лише 30 років, але за цей короткий вік він встиг більше, ніж багато хто за все життя. Мужній, відповідальний, справедливий, рішучий і одночасно добрий та турботливий. Сергій був людиною, в якій поєднувалися відвага воїна і тонка чутливість митця. Його твори стали зіркою, що згасла, не встигнувши зійти на орбіту української літератури.

«Коли я зникну, мої кроки шелестітимуть лісами. Мою тінь не зможе змити найсильніша злива. Голос мій буде співати баритоном в хорі гірської ріки. Не кожному вдається врізати уламками душі своє ім’я в граніт реальності.

Й закарбувати вогнем так, щоб навіки лишитись невловимим перехожим на вулицях улюблених міст…», – так писав Олег Мрієнко (Сергій Мигалатій).

У захисника залишились дружина, син, мама, тато, брат, бабуся.

Поховали Героя 29 травня 2025 року у рідному Кропивницькому — на Алеї Слави. Перед загальнонаціональною хвилиною мовчання траурний кортеж зупинився на площі Героїв Майдану. Містяни схилили голови. Понад три сотні людей, з українськими прапорами в руках, вийшли на центральну площу, щоб віддати шану воїну.

Академічна спільнота Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого глибоко сумує у зв’язку з непоправною втратою і висловлює щирі співчуття рідним, близьким, друзям та колегам загиблого Героя. Розділяємо невимовний біль втрати усіх, хто знав Сергія Мигалатія. Ангелом-охоронцем на небі він стане для України та усіх нас.

Вічна і світла пам’ять та слава Герою! Навіки слава!