Світлій пам’яті вчителя!
13 січня 2026 року виповнилося би 86 років Василю Яковичу Тацію – Герою України, видатному українському науковцю-правознавцю, багаторічному очільнику Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Вчителю та Науковцю з великої літери. Минуло понад три роки, як він відійшов у засвіти.
Василь Тацій – академік Національної академії наук України, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, повний кавалер ордена князя Ярослава Мудрого.
Василь Якович був людиною дії — допитливим, невтомним і сповненим енергії. Він ніколи не втрачав нагоди висловити власну позицію, щиро ділився набутими знаннями та самовіддано працював на благо України. Його справедливо вважали «живою історією» — визначним ученим і обдарованим педагогом, особистістю великого масштабу, глибокої ерудиції та високої шляхетності, прикладом професіоналізму, принциповості й відповідальності. Передчасний відхід із життя став особистим болем і непоправною втратою для всіх, хто мав щастя бути поруч із ним у дружбі, роботі чи спілкуванні. Час не притлумлює відчуття втрати, а навпаки — ще чіткіше окреслює унікальність, вагомість і значення для університетської спільноти Василя Тація.
Життєвий шлях Василя Яковича був нерозривно пов’язаний із наукою та рідним Університетом. Саме тут, починаючи з 1966 року, він пройшов усі етапи професійного зростання: від аспіранта й старшого викладача до доцента, заступника декана денного факультету, проректора з наукової роботи; упродовж 1987–2020 років обіймав посаду ректора, а з 2020 року був радником ректора вишу. В університетських стінах розкрився його винятковий талант викладача й ученого, тонкого експериментатора та аналітика, організатора науки й освіти, людини високої культури, інтелекту й інтелігентності, щиро шанованої колегами та студентами. Він був переконаний, що кожен викладач, науковець і працівник вишу має жити інтересами Університету та працювати задля його розвитку, і власним прикладом зробив неоціненний внесок у втілення цієї ідеї.
Очолюючи Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого понад 30 років, Василь Якович Тацій зробив значний внесок в організацію його діяльності, у створення потужного науково-педагогічного колективу, належних умов для проведення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, забезпечення високої якості підготовки, гармонійного й культурного розвитку майбутніх фахівців, фінансової стабільності вишу, розбудови його матеріальної бази, розвитку міжнародних зв’язків. Під його керівництвом Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого став одним з найавторитетніших вищих закладів освіти України, справжнім центром підготовки високопрофесійних юристів, на який рівняються не тільки українські ЗВО, а й багато вишів Європи.
Неоціненним є його внесок в оновлення усієї системи юридичної освіти України, в удосконалення її змісту, впровадження передових методів навчання, поглиблення інтеграції освіти, науки і юридичної практики. Він був одним із творців Харківської юридичної школи, відомої не лише в Україні, а й за її межами.
Згадуючи життєві біографічні віхи, варто зазначити, що В.Я.Тацій стояв біля витоків державної незалежності і був одним із фундаторів української Конституції. Усе своє життя він присвятив служінню високим ідеалам народовладдя і верховенства права, розбудові української державності на засадах гуманізму й демократії та зробив значний внесок у розбудову незалежності України та її конституційно-правове оформлення. Як член Конституційної комісії він брав участь у розробці проекту Конституції України 1996 р., був Головою робочої групи Кабінету Міністрів по розробці Кримінального кодексу України 2001 р. Він – автор понад 800 наукових праць, у тому числі близько 60 монографій, навчальних посібників та підручників, був членом десятків робочих груп та комісій із розвитку національної правової системи, почесним доктором 9-ти українських та закордонних ЗВО.
Василь Якович назавжди закарбував своє ім’я в історії української правової науки й як видатний педагог, що виховав плеяду поколінь українських юристів. Його учні успішно захищали кандидатські та докторські дисертації, з часом утверджуючись у науковому середовищі, водночас зберігаючи вірність заповітам свого наставника. Життєва мудрість, щирість, доброзичливість і відданість ідеалам справедливості, які уособлював професор Тацій, залишили глибокий слід у їхніх серцях і надихають передавати ці цінності наступним поколінням.
Василь Тацій користувався глибокою повагою серед широкого кола українських і зарубіжних правників, які пам’ятають його не лише як авторитетного науковця, а й як особистість із чіткою громадянською позицією та щирого патріота України. Значну частину свого життя він присвятив громадській діяльності, працюючи у складі численних президентських і урядових комісій, експертних рад, робочих груп і громадських об’єднань.
Нелегко дібрати слова, що змогли б у повній мірі передати багатство його особистих якостей: душевну щирість у спілкуванні з колегами й студентами, гуманність, енциклопедичні знання, наполегливість і послідовність у досягненні поставлених цілей, вимогливу точність і сумлінність у праці, відкритість і багато інших рис, без яких неможливо уявити Василя Яковича. Він був Учителем, Наставником, Лідером, а разом з тим – людиною щирого й відкритого серця, неймовірної людяності й поваги до оточуючих, постійної готовності творити добро і бути корисним людям.
Людське життя триває доти, доки жива пам’ять про нього серед рідних, друзів, колег та учнів. Харизматичний, сповнений енергії інтелектуал і талановитий учений Василь Якович Тацій назавжди залишиться в нашій пам’яті, а його учні та соратники продовжуватимуть розпочату ним справу як вияв шани й вдячності своєму Вчителеві.
Василь Якович Тацій удостоєний звання Героя України з врученням ордену Держави (2004 р.). Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V, IV, ІІІ, II і І ступенів (1995 р., 1998 р., 2009 р., 2015 р., 2018 р.), орденом «За заслуги» ІІ і І ступенів (2000 р., 2012 р.), Почесними грамотами Верховної Ради України (2001 р.) та Кабінету Міністрів України (2002 р.), орденом «Знак Пошани» (1981 р.), двома медалями (1970 р., 1984 р.). Заслужений діяч науки і техніки України (1989 р.), лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2001 р.) та Державної премії України у галузі науки і техніки (2004 р.), Премії ім. В. Вернадського (2001 р.), Премії імені Ярослава Мудрого (2001 р., 2002 р.), Премії «Феміда-99». Має ряд відомчих, громадських, церковних нагород та урядові нагороди інших держав. Державний радник юстиції І класу (2010 р.).
