Ювілей Людмили Миколаївни Кривоченко

В яскравій плеяді видатних професорів Кафедри кримінального права НЮУ ім. Ярослава Мудрого особливе місце посідає професорка Людмила Миколаївна Кривоченко – непересічна учена і неймовірний педагог, чуйний керівник і талановитий організатор, винятково щира, відкрита й порядна людина.

Вона була з того покоління, яке в юному віці пережило ще ту війну. Війну, яка не тільки обпалила юність, але й загартувала на все життя, сформувала життєві цінності і цілі, викувала характер.

Вісімнадцятирічною дівчиною приїхала вона з рідної Макіївки до Харкова, щоб назавжди пов’язати своє життя з Правом. У 1949–1954 роках була студенткою Харківського юридичного інституту, де їй викладав унікальний педагогічний колектив, до якого входили як професор старої школи, ще “першого університетського” нашого періоду В. С. Трахтеров, так і на той час аспірант В. В. Сташис, який згодом став корифеєм нашої школи “інститутського”, “академічного” й нинішнього університетського періоду.

По закінченню інституту Людмила Миколаївна два роки була практикуючим юристом, а від 1956 року й до кінця свого життя працювала на кафедрі кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Спершу вона була методисткою кафедри, потім – аспіранткою (1956–1961), асистенткою (1961–1966), старшим викладачем (1966–1978), доцентом (1978–1994), професором (з 1994). У 1991–2008 роках Людмила Миколаївна виконувала обов’язки завідувачки нашої кафедри.

Для нашого покоління – тих, хто входив у світ науки і вливався у колектив кафедри на зламі тисячоліть, – вона була берегинею духу й хранителькою традицій колективу, мудрою наставницею й учителькою, трохи зовні суворою, але неймовірно доброю і люблячою, розсудливою і мудрою керівницею кафедри.

Вона була щедро одарованим ученим і зробила істотний внесок у розвиток науки кримінального права. Й до сьогодні не втратили актуальності її розробки питань кримінальної відповідальності неповнолітніх, проблем відповідальності за організовану і рецидивну злочинність, відповідальності за окремі види злочинів. Її “Классификация преступлений” (1983) цілком могла і мала б стати заявкою на докторську дисертацію, та в силу низки обставин цього не сталося. Не в останню чергу – через її виняткову вимогливість до самої себе і непохитне прагнення до досконалості в усьому.

Для декількох поколінь випускників юридичного Інституту/Академії/Університету вона була улюбленим викладачем, про лекції якої гуртожитками ходили легенди, і на які студенти з інших потоків втікали зі своїх пар. Скласти їй іспит було непросто, але її “задовільно” часто цінувалося вище за багато яке “відмінно”, а той, хто витримав її екзамен з кримінального права, міг вже хоч завтра працювати у прокуратурі чи в суді.

Її студентський науковий гурток збирав допитливих, думаючих, шукаючих студентів, був школою витонченої наукової майстерності і став справжньою кузнею кадрів не тільки для кафедри кримінального права, а й для багатьох інших кафедр Університету.

Її неодмінний елегантний діловий костюм зі скромним, але стильним аксесуаром, ошатна зачіска, обов’язкові пара хвилин перед дзеркалом перед тим, як вийти в лекційну залу чи до аудиторії, – усе це створювало шарм наукової школи і задавало приклад стилю і смаку.

Вона була справжньою, щирою і відвертою в усьому. Вона була для нас зразком, учителькою і наставницею у науці, у педагогіці, в кафедральних справах, у міжособистісних стосунках, у житті.

Сьогодні Людмилі Миколаївні Кривоченко виповнилося б 95 років.

Однак вже 11 років у цей день ми приходимо не вітати її, а поминати…

Спочивайте з миром, дорога Людмило Миколаївно!

Ми все пам’ятаємо, цінуємо, бережемо.

За все Вам дякуємо.