Історія кафедри кримінального права

У створених/реорганізованих Імператорських університетах на теренах українських земель, що входили до Російської імперії були засновані кафедри, в яких працювали/вчилися ад’юнкти, магістри, приват-доценти, доценти, ектраординарні та ординарні професори. Кафедра розумілася не тільки як структураний підрозділ Університету, а як особливий поміст для лектора, за якою здійснювалися виступи та давалися лекції. Кафедру посідав професор, а за його відсутності – інший викладач.

Тож викладачами, що посідали кафедру, викладаючи кримінальне право у Харківському Імператорському університеті, були:

1806-1812 – професор І. Ф. Тимківський;

1813-1819 – професор Г. П. Успенський;

05.10.1820 – 24.01.1821 – професор К. П. Паулович (тимчасово в.о.);

1821-1823 – магістр К. П. Михайловський;

1823-1824 – професор К. П. Паулович (тимчасово в.о.);

1824-1825 – магістр К. Ф. Михайловський;

1825-1829 – ординарний професор І. М. Данилович;

1829-1832 – ад’юнкт Бабічев Андрій Кіндратович;

1832-1843 – ад’юнкт (пізніше – ординарний професор) Г. С. Гордієнко;

1843 – 01.08.1844 – ад’юнкт О. І. Палюмбецький;

01.08.1844 – 15.04.1849 – ординарний професор Г. С. Гордієнко;

1849 – січень 1850 – професор О. І. Палюмбецький;

січень – серпень 1850 – професор О. В. Куніцин;

1850-1851 – кафедра вакантна, кримінальне право не викладається;

1851-1853 – професор І. В. Платонов;

1853-01.10.1876 – професор О. І. Палюмбецький;

01.10.1876 – 20.09.1893 – ординарний (з 1892 – заслужений) професор Л. Є. Владимиров;

20.09.1893 – 25.03.1898 – професор В. П. Даневський;

25.03.1898 – 1917 приват-доцент (з квітня 1904 р. – екстраординарний професор) О. Д. Кисельов.

Після створення самостійного Харківського інституту народного господарства як самостійного ЗВО (з цього періоду до сьогодення) кафедру кримінального права очолювали:

1920-1925 – професор О. Д. Кисельов;

1926-1930 – професор Г. І. Волков;

1931-1934 – доцент М. М. Ємінник (Рехтер);

1934-1937 – професор С. М. Канарський;

1937-1941 – професор В. С. Трахтеров;

1944-1946 – професор М. М. Гродзинський;

1946-1953 – професор В. С. Трахтеров;

1953-1955 – доцент Д. Н. Розенберг;

1955-1956 – професор М. М. Гродзинський;

вересень 1956-1991 – доцент (з 1973 – професор) В. В. Сташис;

1991-2016 – професор В. Я. Тацій.

У зв’язку з істотною зайнятістю професорів В. В. Сташиса та В. Я. Тація адміністративною роботою на рівні усього ЗВО, обов’язки завідувача кафедри кримінального права неодноразово виконували:

1966-1991 – професор М. І. Бажанов;

1991-1994 – професор В. І. Борисов;

1995-2008 – професор Л. М. Кривоченко;

2008-2015 – професор В. І. Тютюгін.

Завідувачем кафедри кримінального права працювали:

2016-2021 – професор В. І. Тютюгін;

2021 – до сьогодні – доцент Ю. А. Пономаренко.

Першим викладачем кримінального права в університеті став проф. І. Ф. Тимківський, відомий виданим у 1802 р. твором «Систематическое расположение законов российских», який надав йому славу «знавця російського законознавства». Російське кримінальне право проф. І. Ф. Тимківський викладав «за власними записками». Є відомості про те, що він вже розділяв матеріальне кримінальне право і кримінальне судочинство і подавав кримінальне право в якості самостійного предмета, в основному, в історико-порівняльному аспекті.

Після виходу І. Ф. Тимківського у відставку кримінальне право також «за власними нотатками» з 1813 по 1819 рр. читав екстраординарний професор історик Г. П. Успенський, який також проводив зі студентами й практичні заняття з кримінального права. Його викладання мало суворо догматичний характер, однак він також часто звертався й до історії російського та зарубіжного права. Окрім того, у 1812-1814, 1820-1821 і 1823-1824 рр. загальне кримінальне право «за власними записками» викладав спершу ад’юнкт, а пізніше – професор К. П. Паулович. Він дотримувався природно-правової доктрини, ґрунтуючись на роботах Ч. Беккарія, Вольтера, Д. Дідро та деяких інших енциклопедистів. Ним було написано декілька кримінально-правових досліджень латинською мовою («De jure controverso legum criminalium»; «18 fasciculos de jure criminali, utrumque lingua latina»). З 1821 по 1823 рр. практичні заняття з кримінального права проводив магістр Московського Імператорського університету К. Ф. Михайловський, який викладав російське кримінальне право в порівнянні з німецьким і римським.

У 1823-1824 рр. лекції з «російського права, публічного і кримінального» читав кандидат наук М. Т. Спасський, який потім був відряджений до Московського університету для «вдосконалення у науках». Після повернення з Москви він викладав кримінальне право і судочинство у 1828-1831 рр. За свідченням сучасників його викладання мало характер виключно коментування окремих практичних справ без подачі теоретичного матеріалу.

У 1825-1829 рр. кримінальне право викладав ординарний професор І. М. Данилович, в основі поглядів якого були ідеї Ед. Генке. Його лекції мали значний успіх у студентів, позаяк він не тільки викладав зміст томів ХІV і XV Зводу законів Російської імперії, а й літературу з кримінального права, давньоримське і давньонімецьке законодавство. Після від’їзду І. М. Даниловича з Харкова кримінальне право у 1829-1832 рр. викладав ад’юнкт А. К. Бабічев, який залишив по собі досить критичні спогади сучасників, оскільки викладав як «чистий практик» без подачі теоретичного матеріалу.

Після виходу А. К. Бабічева 1823 р. у відставку і аж до своєї смерті у 1849 р. кримінальне право читає спершу ад’юнкт, а пізніше ординарний професор, учень І. М. Даниловича – Г. С. Гордієнко. Він викладав загальну частину кримінального права переважно за А. Фейєрбахом і Ед. Генке, а спеціальну (тобто Особливу) – за Зводом законів. Г. С. Гордієнко був талановитим ученим і педагогом, блискуче читав лекції, відстоюючи в них принципи гуманізму покарання і попередження злочинів, незалежно від покарання. Він комбінував у лекціях філософські засади та історичний досвід як джерела кримінальної політики, в своїх поглядах з часом еволюціонував від психологічної теорії до історико-філософської. Г. С. Гордієнко блискуче знав тогочасну європейську кримінально-правову літературу (Беккарія, Генке, Грольман, Клейн, Клейшрод, Мітермайєр, Фейєрбах та ін.), кримінальне законодавство Баварії, Пруссії, Австрії, Франції.

У 1835 р. проходить реорганізація Університету, в результаті якої відділення моральних і політичних наук перетворене на юридичний факультет, а кримінальне право стало викладатися на кафедрі законів поліцейських і кримінальних. В 1841-1844 рр. ординарний професор цієї кафедри Г. С. Гордієнко знаходився у закордонному відрядженні (Німеччина, Франція, Італія, Бельгія), де вивчав кримінальне право і пенітенціарні системи. У зв’язку із цим у 1843 і до 1 серпня 1844 р. у 1843 і до 1 серпня 1844 р. кримінальне право тимчасово викладав ад’юнкт О. І. Палюмбецький. Після смерті Г. С. Гордієнка у 1849 р. факультет доручив викладання кримінального права на той час уже професорові О. І. Палюмбецькому. Однак у зв’язку з призначенням його у січні 1850 р. ректором Харківського Імператорського університету викладання кримінального права було доручене декану юридичного факультету О. В. Куніцину, який був ординарним професором по кафедрі цивільних законів. В серпні 1850 р. рада факультету звільнила О. В. Куніцина від викладання «кримінального законознавства» з тим, щоб доручити цей предмет комусь із інших професорів, однак ніхто не виявив такого бажання. Тому у 1850-1851 навчальному році кримінальне право в Харківському університеті не викладалося. У 1851-1852 навчальному році кримінальне право викладав професор кафедри державного благоустрою і благочинія І. В. Платонов (Холмогоров).

Із серпня 1852 р. викладання кримінального права знову було доручене професору кафедри енциклопедії права О. І. Палюмбецькому, який у своїх наукових позиціях був прибічником ідей гегельянства. Лекції він читав на високому теоретичному рівні, розглядаючи в них, в основному, погляди тогочасних європейських криміналістів. Мало торкався в лекціях догматичних питань і давав тільки побіжні довідки про розв’язання тієї чи іншої проблеми у чинному законодавстві. Збереглися відомості про існування рукописного курсу лекцій проф. О. І. Палюмбецького, однак сам він, вочевидь, безповоротно втрачений.

На час викладання О. І. Палюмбецького припала чергова реорганізація кафедри. Відповідно до статуту Університету 1863 р. з кафедри законів поліцейських і кримінальних була виокремлена кафедра кримінального права та кримінального судочинства. Проф. О. І. Палюмбецький викладав кримінальне право на цій кафедрі до свого виходу у відставку в 1876 р., але й після цього читав лекції в університеті. Одночасно у грудні 1866 р. він подав факультетові заяву про необхідність викладання з наступного півріччя законів «про попередження та припинення злочинів» і можливість доручення цього курсу приват-доценту Л. Є. Владимирову. Факультет погодився з цією пропозицією і протягом 1867-1876 рр. Л. Є. Владимиров, окрім названого курсу викладає також кримінальне судочинство; деякий час у цей період він перебуває у закордонному науковому відрядженні.

Після виходу О. І. Палюмбецького у відставку, факультет доручає на той час уже ординарному професорові Л. Є. Владимирову викладання кримінального права. Він викладає Загальну частину за посібниками (підручниками) Кістяківського, Фойницького, Бернера, Гейєра. Л. Є. Владимиров мав широке коло наукових інтересів, яким, окрім питань кримінального права, охоплювалися також теорія судових доказів, природа і діяльність суду присяжних, психологічні аспекти впливу кримінального закону на правосвідомість, формування суддівського переконання та ін. Його підручник із Загальної частини кримінального права, виданий у 1889 р., тривалий час був джерелом вивчення кримінального права не тільки для студентів юридичного факультету Харківського університету.

У 1890 р. звання почесного доктора (honoris causa) кримінального права Харківського імператорського університету за сукупністю робіт було присуджене відомому юристу, громадському й державному діячеві А. Ф. Коні. У 1892 р. Л. Є. Владимиров був затверджений у званні заслуженого професора, а з 20 вересня 1893 р. вийшов у відставку і переїхав до Москви, де працював присяжним повіреним і продовжував наукові дослідження.

В осінньому півріччі 1887 р. паралельний курс Особливої частини кримінального права відкриває професор кафедри міжнародного права В. П. Даневський. З 1888-1889 навчального року він вже читає повний паралельний курс кримінального права. Після виходу у відставку проф. Л. Є. Владимирова – проф. В. П. Даневський перейшов на кафедру кримінального права і судочинства і читав Загальну та Особливу частини кримінального права до своєї смерті 25 березня 1898 р.

Після смерті проф. В. П. Даневського був оголошений конкурс на заміщення вакантної кафедри кримінального права і кримінального судочинства. Клопотання про її заміщення подавав в.о. екстраординарного професора Демидівського юридичного ліцею А. Ант. Піонтковський, однак це клопотання було відхилене у зв’язку з тим, що «пан Піонтковський не задовольняє вимогам закону». Факультет же доручив читання повного курсу кримінального права з 1898 р. учневі Л. Є. Владимирова приват-доцентові О. Д. Кисельову, який до цього з 1895 р. в осінньому півріччі читав вчення про покарання, а у весняному – курс «Про злочини проти віри, держави і суспільства».

Якщо сам проф. Л. Є. Владимиров стояв на засадах класичної школи кримінального права, то О. Д. Кисельов вже тяжів до соціологічної, глибоко досліджуючи, зокрема, психологічні проблеми злочину. Коло його наукових інтересів складали психологічні підстави кримінальної відповідальності та особа злочинця. В 1897 р. О. Д. Кисельов під час закордонного відрядження спеціально вивчав психологію під керівництвом В. Вундта, слухав лекції з кримінального права у професорів Берлінського університету К. Біндінга і Ф. фон Ліста. На одному із семінарів Ф. фон Ліста О. Д. Кисельов виступив із науковою доповіддю «Про злочинця в працях Ф. М. Достоєвського». В 1899 р. О. Д. Кисельов відвідав лабораторію А. Бертільйона в Парижі, де особисто зустрічався з автором системи криміналістичної ідентифікації, що отримала назву «бертільйонаж». На кафедрі кримінального права донині зберігається унікальна картка «бертільйонажу» на О. Д. Кисельова, зроблена під час згаданого відрядження.

У 1903 р. О. Д. Кисельов захистив у Київському Імператорському університеті св. Володимира магістерську дисертацію «Психологічні підстави кримінальної відповідальності» і з 19 березня 1904 р. призначений в. о. екстраординарного професора, а пізніше – екстраординарним професором по кафедрі кримінального права і судочинства. В якості посібників на практичних заняттях він використовує збірники казусів М. Д. Сергієвського та Ф. фон Ліста, а також рішення Кримінального касаційного департаменту Урядового Сенату. У вільні від занять дні студенти відвідували засідання Харківського окружного суду, працювали в його архіві.

З 1902 р. до травня 1906 р. на кафедрі викладав в. о. екстраординарного професора М. П. Чубинський (син відомого етнографа, автора слів Державного гімну України П. П. Чубинського), який був одним з найяскравіших представників соціологічної школи права в Росії. В цей період О. Д. Кисельов читав вчення про покарання, а М. П. Чубинський – Загальну та Особливу частини кримінального права. В 1904 р. він видав роботу «Нариси кримінальної політики», яку і представив як дисертацію на ступінь доктора права. Після успішного захисту роботи у січні 1905 р. у Харківському Імператорському університеті він отримав звання ординарного професора. У травні 1906 р. його було призначено директором Демидівського ліцею і він полишив Харків.

З 1906 і як мінімум до 1917 р. кримінальне право в повному обсязі викладав, очевидно, тільки О. Д. Кисельов. Практичні заняття з кримінального права проводив також приват-доцент Л. Я. Таубер. У 1910 р. закінчив університет і був залишений на кафедрі у проф. О. Д. Кисельова «для підготовки до професорського звання» В. С. Трахтеров, який у 1915 р. успішно склав магістерські екзамени і почав викладацьку роботу на посаді приват-доцента (до 1919 р.). У 1917-1919 рр. О. Д. Кисельов викладав кримінальне право і судочинство в Таврійському університеті (м. Сімферополь), був заарештований більшовиками, однак звільнений і в кінці 1920 р. повернувся до Харкова.

Після остаточного встановлення у Харкові радянської влади, тимчасовою інструкцією Народного комісаріату освіти УСРР від 27 лютого 1920 р. юридичний факультет Університету був закритий, а пізніше, рішенням Наркомпросу від 5 липня 1920 р., ліквідований і Харківський університет загалом. Натомість, у травні 1920 року був створений і у вересні того ж року почав працювати Харківський інститут народного господарства (далі – ХІНГ), у складі якого, серед інших, функціонував і правовий факультет. Викладання права продовжувалося, в основному, викладачами колишнього Університету. Згодом була створена окрема кафедра кримінального права.

У 1920-1925 рр. (за іншими даними до 1926 р.) кафедрою кримінального права ХІНГ керував проф. О. Д. Кисельов. У 1920 р. професором кафедри кримінального права почав працювати Г. І. Волков, який не пізніше 1926 р. очолив її і керував нею до 1931 р., у якому він перейшов на роботу до Всесоюзного інституту юридичних наук (Москва).

У 1931-1934 рр. кафедрою на той час уже в складі Інституту радянського будівництва і права, який у 1930 р. було створено на базі правового факультету ХІНГ, керував директор інституту доцент М. М. Ємінник (Рехтер), який читав лекції із Загальної частини кримінального права. У червні 1934 р. – липні 1937 р. кафедру очолював директор на той час уже Всеукраїнського комуністичного інституту радянського будівництва та права С. М. Канарський.

Г. І. Волков, М. М. Ємінник та С. М. Канарський зазнали необґрунтованих репресій, були безпідставно засуджені, при чому Г. І. Волков і С. М. Канарський – до смертної кари, а М. М. Ємінник – до 8 років позбавлення волі, після чого був повторно засуджений і помер у засланні. Усі вони згодом були реабілітовані.

Крім того, з моменту створення у 1920 р. ХІНГ і до 1941 року в різні роки лекції із Загальної і Особливої частин кримінального права читав також професор М. М. Гродзинський, а з 1935 р. лекції з Особливої частини – також і доцент Д. Н. Розенберг. Практичні заняття у 1920-1941 роках проводили як ті, хто читав лекції, так і їх асистенти і аспіранти: Белкот, В. М. Купцов, Д. Р. Малайдах, В. М. Натансон, Г. М. Невельский, Ф. Д. Огінець, Л. Є. Орел.

Після Другої світової війни 2 листопада 1945 р. НКЮ СРСР направляє В. С. Трахтерова до місця постійної роботи в Харківський юридичний інститут, де він є спочатку професором, а з 1946 р. – завідувачем кафедри кримінального права. У 1952 р. В. С. Трахтеров подав до захисту в Московський юридичний інститут свою докторську дисертацію «Осудність в радянському кримінальному праві», яка стала результатом його багаторічних досліджень. Але захист не відбувся з причин позанаукового порядку: висновки окремих рецензентів про те, що автор «відроджує буржуазні теорії осудності та неосудності», «впроваджує ідеалістичні ідеї у радянське кримінальне право» змусили його зняти дисертацію із захисту. Проте В. С. Трахтеров продовжив наукову роботу над проблемами неосудності. Чимало положень дисертації, які автор опублікував, стали аксіомами і широко використовувалися в роботах багатьох фахівців у кримінальному праві. Ідеї В. С. Трахтерова щодо неосудності та її критеріїв були сприйняті розробниками Основ кримінального законодавства Союзу РСР і радянських республік у 1958 р., а потім і кримінальних кодексів радянських республік.

У 1953 р. В. С. Трахтеров звільнений з посади завідувача кафедри і до свого 80-річчя в 1964 р. виконував обов’язки професора, а в 1964-1972 рр. – професора-консультанта кафедри.

У довоєнні та перші повоєнні десятиліття кафедра кримінального права під різними найменуваннями об’єднувала в собі різні дисципліни кримінально-правового циклу: кримінальне право, кримінальне процесуальне право, криміналістику, кримінологію та ін. У зв’язку з чим, в означений період (з 1920 р.) на кафедрі працював видатний учений в галузі кримінального процесуального права проф. М. М. Гродзинський, який також багато зробив і для розвитку кримінально-правових досліджень. Особливої уваги заслуговують його наукові розвідки в галузі зарубіжного кримінального права, такі як: «Новий кримінальний кодекс Республіки Перу» (1925 р.), «Закон про дефективних злочинців у Голландії» (1926 р.), «Новий кримінальний кодекс Туреччини» (1928 р.), «Реформа кримінального права в Західній Європі» (1924 р.), «Польський кримінальний кодекс 1932 р.» тощо.

Під час війни М. М. Гродзинський знаходиться в евакуації у м. Чкаловську (тепер – Оренбург), де викладає судочинство і кримінальний процес у Чкаловській філії всесоюзного заочного юридичного інституту. У перші повоєнні роки (до 1946 р.) він очолює об’єднану кафедру кримінального права і кримінального процесу Харківського юридичного інституту. Кафедра спершу мала у своєму складі по курсу кримінального права лише 1 професора (В. С. Трахтеров – повернувся до Харкова у листопаді 1945) і 1 доцента (Д. Н. Розенберг). З 1946 року знову існує самостійна кафедра кримінального права, яку очолив проф. В. С. Трахтеров.

У 1947 р. на кафедрі було відновлено прийом аспірантів і впродовж декількох років захистили кандидатські дисертації молоді викладачі кафедри О. Ю. Некрасова, В. В. Сташис, Л. М. Сугачов, К. І. Удалих та Н. Ф. Яшинова. У 1953-1955 рр. кафедрою завідував доц. Д. Н. Розенберг, що розпочав свою роботу на кафедрі ще в 1935 р. У 1955 р. кафедра знову була об’єднана з кафедрою кримінального процесу й її знову очолив проф. М. М. Гродзинський. З 1956 р. завідувачем об’єднаної кафедри став молодий доцент В. В. Сташис і він же очолив самостійну кафедру кримінального права після її остаточного виокремлення у середині 60-х рр. XX ст.

З середини 1950-х років почав працювати над проблемами кримінального права М. І. Бажанов, який у 1951 р. захистив кандидатську дисертацію з кримінального процесу. В подальшому М. І. Бажанов працював доцентом, а з 1969 р. професором кафедри кримінального права і викладав Загальну частину кримінального права аж до своєї смерті 25.10.2001 р.

У 1955 р. була різко скорочена юридична освіта і зменшено контингент студентів, була ліквідована аспірантура, яку поновили лише через декілька років. Тоді знову на кафедрі почалася інтенсивна робота з підготовки дисертаційних робіт, а, тим самим, і науково-педагогічних кадрів. Протягом 1963-1970 р. викладачами кафедри було захищено 8 кандидатських дисертацій (З. Г. Корчева, І. М. Даньшин, Л. Є. Орел, А. П. Копейченко, Л. М. Кривоченко, А. О. Пінаєв, В. А. Ломако, В. Я. Тацій).

У наступному десятилітті (1971-1980 р.) викладачами кафедри було захищено 12 кандидатських дисертацій (В. П. Тихий, В. В. Голіна, Ю. М. Шаньгін, М. І. Панов, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін, В. М. Трубніков, В. І. Касинюк, М. І. Архипцев, О. І. Перепелиця, П. І. Орлов, С. Б. Гавриш). Всі вони посіли посади доцентів кафедри, причому Л. Є. Орел, В. В. Голіна, В. М. Трубніков та А. П. Копейченко згодом перейшли працювати на кафедру кримінології та виправно-трудового права. У 1975 р. захистив докторську дисертацію з кримінального права І. М. Даньшин, який на той час також уже працював на кафедрі кримінології та виправно-трудового права. З 1973 р. посаду професора кафедри обійняв В. В. Сташис.

За 1981-1990 рр. викладачами кафедри було захищено 8 кандидатських (Ю. В. Баулін, Л. В. Дорош, Г. М. Бражніков, А. Х. Степанюк, В. В. Устименко, В. М. Киричко, В. М. Куц, І. О. Зінченко). Всі вказані викладачі надалі працювали доцентами кафедри кримінального права, окрім А. Х. Степанюка, який перейшов працювати на кафедру кримінології та виправно-трудового права. У тому ж десятилітті на кафедрі було захищено 4 докторські дисертації (В. Я. Тацій, А. О. Пінаєв, М. І. Панов, В. П. Тихий) і їх автори посіли посади професорів кафедри.

У 1991-2000 рр. викладачами кафедри було захищено 6 кандидатських (Н. М. Ярмиш, І. О. Никифорчин, А. В. Тарасенко, І. В. Самощенко, Я. М. Кураш, Р. С. Орловський), автори яких згодом стали доцентами кафедри, і 3 докторських дисертацій (Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш), автори яких зайняли посади професорів кафедри. У той же період на посади професорів кафедри були призначені В. А. Ломако, Л. М. Кривоченко та З. Г. Корчева.

У 2001-2010 рр. викладачами кафедри захищено 24 кандидатські дисертації (О. М. Лемешко, Є. В. Шевченко, Ю. А. Пономаренко, Ю. В. Гродецький, О. Е. Радутний, В. А. Козак, О. О. Володіна, Г. М. Анісімов, Л. М. Демидова,  О. В. Нагорнюк (тепер – О. В. Харитонова), О. О. Пащенко, О. О. Чаричанський, М. В. Анчукова, Н. В. Маслак, О. В. Ус, М. Г. Заславська, А. О. Байда, О. В. Зайцев, С. В. Гринчак, М. Є. Григор’єва, О. І. Моісеєв, О. В. Євдокимова, Ю. П. Дзюба, Ю. І. Дем’яненко). Автори цих дисертацій продовжили свою роботу асистентами та доцентами кафедри кримінального права № 1 та № 2, а також науковими співробітниками Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (тепер НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України). Також у цей період захищено 2 докторські дисертації (Н. О. Гуторова, Н. М. Ярмиш) і їх автори були призначені професорами кафедри. З 2007 р. на посаді професора кафедри працював також В. І. Тютюгін.

У 2011-2020 рр. викладачами кафедри захищено 12 кандидатських дисертацій (Г. С. Крайник, А. В. Горностай, Ю. Ю. Лемішко (тепер – Ю. Ю. Забуга), В. В. Базелюк, Т. О. Михайличенко, О. Д. Комаров, М. А. Рубащенко, Н. В. Невідома (тепер – Н. В. Шульженко), П. С. Олійник, І. А. Копйова, Ю. С. Марадіна (тепер – Ю. С. Таволжанська), О. О. Маслова) та 5 докторських дисертацій  (С.М. Мохогчук, Л.М. Демидова, М.В. Шепітько, Р.С. Орловський, О. В. Ус), які продовжили свою роботу як асистенти, доценти та професори на кафедрі кримінального права № 1, Полтавському юридичному інституті та наукові співробітники НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України. У 2016 р. В. І. Тютюгін був обраний завідувачем кафедри.

У 2021-2024 р. викладачами кафедри захищено 2 кандидатських дисертацій  (М. В. Вʼюник, В. Р. Філіпенко) та 1 докторська дисертація (Ю. А. Пономаренко), які також продовжують роботу на кафедрі кримінального права. У 2021 р. Ю. А. Пономаренко був обраний завідувачем кафедри.

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ КАФЕДРИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

У перший «університетський» період існування кафедри на ній були підготовлено і захищено як мінімум 6 магістерських дисертацій з кримінального права. Зокрема:

1833 р.: Гордієнко Г. С. Разбор основных начал науки уголовного права;

1885 р.: Дриль Д. А. Малолетние преступники;

1890 р.: Пусторослєв П. П. Понятие о незаменимой саморасправе, как учреждении уголовного права;

1903 р.: Кисельов О. Д. Психологическое основание уголовной ответственности;

1910 р.: Гогель С. К. Роль общества в деле борьбы с преступностью;

1915 р.: Єфимов Є. М. Природа преступления.

У той же період на кафедрі було також підготовлено й захищено 4 докторські дисертації з кримінального права, зокрема:

1815 р.: Тітарєв В. Ф. De legum poenalium sensentia («Про зміст караючих законів»);

1838 р.: Гордієнко Г. С. В чем должно состоять ученое уголовное законоведение в России в настоящее время;

1905 р.: Чубинський М. П. Очерки уголовной политики;

1915 р.: Жижиленко О. О. Наказание. Его понятие и отличие от других правоохранительных средств.

В радянський і пострадянський період (1941-2024 рр.) на кафедрі підготовлені до захисту і успішно захищено не менше 126 кандидатських дисертацій, включаючи з 2016 р. дисертації на здобуття наукового ступеня доктор філософії. Зокрема, це дисертації:

1941 р.: Розенберг І. Д. Натанович «Хозяйственные преступления по советскому уголовному праву»;

1951 р.: Яшинова Н. Ф. «Вопросы назначения наказания при совокупности преступлений по советскому уголовному праву»;

1954 р.: Некрасова О. Ю. «Ответственность за халатное отношение к службе по советскому уголовному праву»; Сташис В. В. «Борьба со спекуляцией по советскому уголовному праву»;

1955 р.: Удалих К. І. «Уголовная ответственность по указу Президиума Верховного Совета СССР от 4 июня 1947 г. «Об усилении охраны личной собственности граждан» за разбой»; Сугачов Л. М. «Ответственность за оскорбление по советскому уголовному праву»;

1963 р.: Корчева З. Г. «Уголовная ответственность за нарушение безопасности движения и эксплуатации железнодорожного транспорта»;

1965 р.: Даньшин І. М. «Хулиганство и меры по ликвидации его в СССР»;

1967 р.: Орел Л. Е. «Условно-досрочное освобождение от лишения свободы по советскому уголовному праву»; Копейченко А. П. «Борьба с нарушениями правил безопасности движения и эксплуатации автотранспорта в СССР»; Кривоченко Л. М. «Борьба с преступностью несовершеннолетних по советскому уголовному праву»;

1969 р.: Пінаєв А. О. «Ответственность за хищение государственного и общественного имущества путем мошенничества»; Ломако В. А. «Условное осуждение по советскому уголовному праву и эффективность его применения»;

1970 р.: Тацій В. Я. «Уголовная ответственность за коммерческое посредничество»;

1972 р.: Тихий В. П. «Ответственность за хищение огнестрельного оружия, боевых припасов или взрывчатых веществ по советскому уголовному праву»; Голіна В. В. «Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву»; Шаньгін Ю. М. «Ответственность за уничтожение или повреждение государственного или общественного имущества по советскому уголовному праву»;

1973 р.: Кравченко П. Я. «Уголовная ответственность и меры борьбы с самогоноварением»; Панов М. І. «Уголовная ответственность за причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием»;

1974 р.: Борисов В. І. «Уголовная ответственность за нарушение правил при производстве строительных работ»; Дядько Д. Є. «Добровольный отказ от совершения преступления по советскому уголовному праву»; Гулаков В. Д. «Уголовная ответственность за хищение государственного и общественного имущества в особо крупных размерах»;

1975 р.: Тютюгін В. І. «Лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью как вид наказания по советскому уголовному праву»; Іванов Л. Й. «Уголовная ответственность за частнопредпринимательскую деятельность по советскому уголовному праву»; Трубніков В. М. «Уголовная ответственность за нарушение правил административного надзора»;

1976 р.: Зінченко Е. М. «Уголовная ответственность за нарушение правил безопасности горных работ»;

1977 р.: Касинюк В. І. «Уголовная ответственность за повреждение путей сообщения и транспортных средств»;

1979 р.: Архипцев М. І. «Уголовная ответственность за приписки и другие искажения отчетности о выполнении плана»;

1980 р.: Перепелиця О. І. «Уголовная ответственность за занятие запрещенным промыслом»; Орлов П. І. «Уголовная ответственность за оставление в опасности потерпевшего при автопроисшествии»; Гавриш С. Б. «Уголовная ответственность за незаконную порубку леса»; Габаїдзе І. Б. «Ответственность за самовольное строительство по советскому уголовному праву»; Дружинін І. Н.  «Ответственность за хищение наркотических средств по советскому уголовному праву»;

1981 р.: Стрельцов Є. Л. «Ответственность за обман заказчиков по советскому уголовному праву»; Баулін Ю. В. «Право граждан на задержание преступника по советскому уголовному законодательству»;

1982 р.: Навроцький В. О. «Уголовная ответственность за загрязнение водоемов»; Дорош Л. В. «Уголовная ответственность за злостное уклонение от платежа алиментов на содержание детей»;

1983 р.: Бражніков Г. М. «Уголовная ответственность за нарушение правил о валютных операциях»; Антипов В. І. «Уголовная ответственность за нарушение правил безопасности на взрывоопасных предприятиях или во взрывоопасных цехах»; Степанюк А. Х. «Уголовная ответственность за изготовление, сбыт и распространение порнографических предметов»; Хряпінський П. В. «Уголовная ответственность за присвоение случайно найденного или случайно оказавшегося у виновного государственного или общественного имущества»;

1984 р.: Устименко В. В. «Специальный субъект преступления»; Мірошниченко Н. О. «Уголовная ответственность за незаконное изготовление, приобретение, хранение, перевозку, пересылку или сбыт наркотических средств»; Кондратьєв Ю. А. «Отсрочка исполнения приговора по советскому уголовному праву»;

1986 р.: Киричко В. М. «Уголовная ответственность за получение незаконного вознаграждения от граждан за выполнение работ, связанных с обслуживанием населения»; Грузд А. В. «Признание лица особо опасным рецидивистом по советскому уголовному праву»; Куц В. М. «Ответственность за вымогательство по советскому уголовному праву»;

1989 р.: Бойко Н. В. «Ответственность за незаконное лишение свободы по советскому уголовному праву»; Мосесов М. М. «Уголовная ответственность за нарушение правил торговли (по материалам Грузинской ССР)»;

1990 р.: Зверко О. Є. «Ответственность за мелкое хищение государственного или общественного имущества (ст. 85 УК УССР)»; Зінченко І. О. «Составные преступления в советском уголовном праве (понятие, виды, некоторые вопросы квалификации и построения санкций)»;

1992 р.: Ярмиш Н. М. «Уголовная ответственность за доведение до самоубийства»; Давітадзе Д. Д. «Уголовная ответственность за контрабанду: вопросы квалификации (по материалам республики Грузия)»;

1993 р.: Міщук М. С. «Уголовная ответственность за уклонение от подачи декларации о доходах»;

1994 р.: Никифорчин І. О. «Кримінальна відповідальність за незаконний оборот наркотичних засобів»;

1995 р.: Тарасенко А. В. «Кримінальна відповідальність за заважання здійсненню релігійного обряду»;

1997 р.: Самощенко І. В. «Відповідальність за погрозу в кримінальному праві України (поняття, види, спірні проблеми)»;

1998 р.: Кураш Я. М. «Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів (аналіз складу злочину)»;

2000 р.: Орловський Р. С. «Кримінальна відповідальність за пособництво вчиненню злочину»;

2001 р.: Лемешко О. М. «Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину»; Ляпунова Н. М. «Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство»;

2002 р.: Шевченко Є. В. «Злочини з похідними наслідками в кримінальному праві»; Пономаренко Ю. А. «Зворотна дія кримінального закону в часі»; Котовенко О. М. «Кримінальна відповідальність за пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів»; Гродецький Ю. В. «Добровільна відмова при співучасті»; Радутний О. Е. «Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочину)»;

2003 р.: Козак В. А. «Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми (аналіз складу злочину)»; Володіна О. О. «Кримінальна відповідальність за викрадення людини (аналіз складу злочину)»; Анісімов Г. М. «Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину: поняття і кримінально-правове значення»; Карчевський М. В. «Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (аналіз складу злочину)»; Наден О. В. «Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів»; Демидова Л. М. «Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації»;

2004 р.: Харитонова О. В. «Питання Загальної частини кримінального права в працях О. Ф. Кістяківського»; Анчукова М. В. «Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння»; Пащенко О. О. «Кримінальна відповідальність за порушення правил ядерної або радіаційної безпеки: соціальна обумовленість і склад злочину»; Чаричанський О. О. «Підстави кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, за Кримінальним кодексом України»;

2005 р.: Маслак Н. В. «Кримінальна відповідальність за готування до злочину»; Ус О. В. «Кримінальна відповідальність за підбурювання до злочину»;

2006 р.: Заславська М. Г. «Кримінальна відповідальність за неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей: соціальна обумовленість і склад злочину»; Байда А. О. «Відповідальність за незаконну лікувальну діяльність за КК України (аналіз складу злочину, питання кваліфікації)»; Зайцев О. В. «Обмежена осудність у кримінальному праві України»;

2007 р.: Гринчак С. В. «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини: підстави кримінальної відповідальності»; Григор’єва М. Є. «Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям»; Абакумова Ю. В. «Кримінальна відповідальність особи за вчинення злочину при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації»; Герасименко В. П. «Заміна покарання більш м’яким при його відбуванні за кримінальним правом України»; Моісеєв О. І. «Кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за її межами»; Євдокімова О. В. «Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом»; Туркот М. С. «Кримінальна відповідальність за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем»;

2008 р.: Дзюба Ю. П. «Кримінальна відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (аналіз складу злочину)»; Попрас В. О. «Штраф як вид покарання за кримінальним правом України»; Дем’яненко Ю. І. «Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності приватного життя»;

2011 р.: Крайник Г. С. «Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою»; Горностай А. В. «Кримінальна відповідальність за замах на злочин»;

2012 р.: Михайліченко Т. О. «Кримінальна відповідальність за порушення обов’язків щодо охорони майна (аналіз складу злочину та проблеми кваліфікації)»; Базелюк В. В. «Кримінальна відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини»;

2013 р.: Самойленко Є. Ю. «Призначення покарання за наявності обставин, що його пом’якшують, за кримінальним правом України»; Федосєєв В. В. «Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності державних кордонів України»; Лемішко Ю. Ю. «Обставини, які обтяжують покарання, за кримінальним законодавством України»;

2014 р.: Чуб І. М. «Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу: кваліфікація та відмежування від суміжних злочинів»;

2015 р.:  Комаров О.Д. «Фактична помилка в кримінальному праві України та її значення для кримінальної відповідальності»; Рубащенко М.А. «Кримінальна відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»; Невідома Н.В. (тепер ‒ Шульженко Н.В.) «Вчинення злочину організованою групою»; Бунін Є.О.  «Втручання в діяльність судових органів за Кримінальним кодексом України: аналіз складу злочину та питання кваліфікації»; Калініченко Ю.В. «Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК України)»; Олійник О.С. «Незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (ст. 2391 КК України): соціальна обумовленість та склад злочину»; Чорнозуб Л.В. «Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування  покарання, не повязанного з позбавленням волі».

2018 р.: Копйова І.А. «Виконавець як співучасник злочину: поняття, види, відповідальність»;

2019 р.: Климосюк А.С. «Кримінальна відповідальність за диверсію»; Марадіна Ю.С. (тепер – Таволжанська Ю.С.) «Катування: соціальна обумовленість і склад злочину»; Маслова О.О. «Кримінально-правова характеристика обстановки вчинення злочину»; Попович О.С. «Терористичний акт: поняття, склад злочину, кваліфікація»; Плахотник Г.В. «Звільнення від відбування покарання  вагітних жнок і жінок, які мають дітей віком до трьох років»; Тельпіс М.В. «Кримінально-правова характеристика знарядь та засобів вчинення злочину»; Котяй Т.В. «Тлумачення закону про кримінальну відповідальність: поняття, види, значення»; Бідна О.І. «Конфіскація за кримінальним правом України».

2021 р.: Вʼюник М.В. «Спеціальні види покарань за кримінальним правом України»; Сохікян А.С. «Закон як джерело кримінального права України»; Гриненко І.А. «Класифікації злочинів  та їх кримінально-правове значення»; Алієва А.В. «Предмет кримінального правопорушення: поняття, види та значення»; Глоба М.М. «Застосування угод про примирення та визнання винуватості у кримінальному праві України»; Козак В.М. «Кримінальна відповідальність за незаконний обіг транспортних засобів»; Бойчук В.Ю. «Кримінальна віпдповідальність за пердачу або збирання відомостей, що становлять службову інформацію зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної  діяльності, у сфері оборони країни».

2023 р.: Філіпенко Р.В. «Кримінальна відповідальність за злісне невиконання обовʼязків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування».

2024 р.: Шакін Р.С. «Кримінальна відповідальність за домашнє насильство у формі жорстокого поводження з дітьми»; Агеєнко А.В. «Кримінально-правова характеристика декларування недостовірної інформації»; Шевченко Н.С. «Кримінально-правові та кримінологічні засади запобігання забрудненню атмосферного повітря».

Крім цього, за той же період на на кафедрі підготовлені 19 докторських дисертацій, що були успішно захищені у вчених радах як нашого, так і деяких інших ЗВО, зокрема:

1975 р.: І. М. Даньшин «Основные вопросы уголовно-правовой охраны общественного порядка». У дисертації дається системний аналіз і авторське визначення громадського порядку, міститься огляд точок зору про зміст громадського порядку, проводиться відмежування його від суміжних понять. Значне місце приділяється характеристиці видів посягання на громадський порядок і особливо характеристиці злочинів проти нього. На підставі цього досліджуються теоретичні питання ефективності кримінально-правових і кримінологічних заходів боротьби зі злочинами проти суспільного порядку.

1984 р.: А. О. Пінаєв «Проблема дальнейшего совершенствования советского уголовного законодательства об ответственности за хищения». У дисертаційному дослідженні розкривається зміст поняття розкрадання, об’єктивних і суб’єктивних ознак. Встановлюється субординаційне співвідношення ознак, які визначають суспільну небезпечність, розробляється оптимальний варіант конструювання норм про відповідальність за розкрадання і формулюється пропозиція по їх вдосконаленню. У дисертації також даються рекомендації правильного застосування положень кримінального законодавства про відповідальність за розкрадання.

В. Я. Тацій «Проблемы ответственности за хозяйственные преступления: объект и система». Дисертація вперше в науці кримінального права містить комплексне дослідження проблем об’єкта і системи господарських злочинів. Значна увага приділяється характеру суспільних відносин, які виступають об’єктом господарських злочинів, розкриттю механізму спричинення їм шкоди. На основі аналізу структури суспільних відносин автор розглянув ряд загальнотеоретичних положень про їхній об’єкт і предмет, суб’єкт і соціальний зв’язок між ними, що створило можливість для більш глибокого аналізу поняття родового об’єкту господарських злочинів. Це, в свою чергу, дозволило напрацювати рекомендації по відмежуванню господарських злочинів від інших. Дослідження системи господарських злочинів надало можливість сформулювати практично важливі й актуальні рекомендації подальшого удосконалення законодавства про відповідальність за ці злочини.

1987 р.: М. І. Панов «Основные вопросы способа совершения преступления по советсткому уголовному праву». У дисертації проведено комплексне дослідження способу вчинення злочину, створено концептуальне вчення про нього у кримінальному праві: розроблено загальне поняття способу; досліджується питання про детермінацію способів, які обумовлені обставинами (детермінантами) об’єктивного і суб’єктивного характеру; дається наукова класифікація способів здійснення злочину і поняття їх основних видів (типів) – фізичного примусу, психічного примусу, омани, зловживання довірою, аналізується співвідношення і взаємозв’язок способу з ознаками і елементами складу злочину; виявлені умови криміналізації способу і визнання його обов’язковою ознакою складу злочину. Обґрунтовуються функції способу, у яких в концентрованому виді проявляється його значення для кримінальної відповідальності, з’ясовується значення способу для правильної кваліфікації злочинів, подолання конкуренції кримінально-правових норм, кваліфікації злочинів при їх сукупності, встановлення стадій і співучасті у злочині. Визначено вплив способу на характер і ступень суспільної небезпеки злочину, на інтенсивність криміналізації й суворість покарання. Показано значення способу для індивідуалізації покарання.

В. П. Тихий «Проблемы уголовно-правовой охраны общественной безопасности (понятие и система преступлений, совершенстование законодательства)». У дисертації визначені поняття безпеки, загально-небезпечного джерела (предмета), громадської безпеки як родового об’єкту злочинів. Виявлено поняття злочинів проти громадської безпеки, обґрунтована їх система і практична необхідність виокремлення в окрему главу Особливої частини Кримінального кодексу. Сформульовано поняття громадської небезпеки як наслідку злочинів, проведене її відмежування з іншими видами небезпеки, які властиві незакінченим злочинам, злочинам проти особи тощо. Дослідженні підстави і умови спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які добровільно ліквідували небезпеку здійснюваного ними злочину.

1991 р.: Ю. В. Баулін «Уголовно-правовые проблемы учения об обстоятельствах, исключающих преступность (общественную опасность и противоправность) деяния». У дисертації отримало свій подальший розвиток вчення про кримінальну відповідальність, її підстави, а також про обставини, які її виключають. Автором було сформульовано загальне поняття обставин, які виключають кримінальну відповідальність, визначена їх система й досліджені окремі види таких обставин. Детально розглянуті обставини, які виключають злочинність (суспільну небезпечність і кримінальну протиправність) діяння, як особливий вид правомірних і суспільно корисних вчинків. Показана їх двояка юридична природа: з одного боку, як складових різних соціально-правових систем, з іншого – як елементів кримінально-правової системи обставин, які виключають злочинність діяння. Доведено, що норми, які передбачають ці обставини, складають собою окремий специфічний міжгалузевий правовий інститут, який містить заохочувальні норми. У роботі обґрунтована структура обставин, які виключають злочинність діяння, яка складається з підстав для здійснення відповідного діяння і складу такого діяння. Надано кримінально-правову оцінку перевищенню меж спричинення шкоди за наявності обставин, які виключають злочинність діяння.

1992 р.: Є. Л. Стрельцов «Проблемы уголовной ответственности за преступления в сфере предпринимательства». У дисертації вперше в умовах побудови ринкової економіки були сформульовані поняття, ознаки і класифікація (система) злочинів у сфері підприємництва. Сформульовані автором висновки і пропозиції в наступному були враховані законодавцем при внесенні змін і доповнень до Кримінального кодексу України. Загальні положення дисертації були покладені в основу виданого у 1997 році курсу лекцій «Економічна злочинність в Україні».

1993 р.: В. І. Борисов «Основные проблемы охраны безопасности производства в уголовном законодательстве Украины». У дисертації вперше був висвітлений системний аналіз факторів соціальної обумовленості кримінально-правової заборони, яка забезпечує охорону безпеки виробництва в Україні. Значна увага приділена комплексній розробці загальних ознак злочинів, які посягають на безпеку виробництва, що дозволило сформулювати родове поняття цих злочинів і запропонувати доктринальну модель системи норм про відповідальність за посягання на безпеку виробництва для нового Кримінального кодексу України.

1994 р.: С. Б. Гавриш «Основные вопросы ответственности за преступления против природной среды (проблемы теории и развития уголовного законодательства Украины)». У дисертації проведено комплексне дослідження основних проблем кримінальної відповідальності за екологічні злочини. З нових позицій вивчено їх об’єкт, об’єктивна сторона, механізм спричинення шкоди навколишньому природному середовищу і життєдіяльності людей. Аналіз суб’єктивної сторони екологічних посягань і категорії екологічного ризику надав автору можливість сформулювати принципово нові підходи до поняття вини в цілому. Дослідження наслідків екологічних злочинів як об’єкта злочину і соціально-нормативної категорії, дозволило визначити нові шляхи вирішення проблеми змісту екологічної шкоди. У роботі наводиться опис видів екологічних злочинів в залежності від конструкцій їхніх норм, а також містяться рекомендації про посилення відповідальності юридичних осіб за забруднення довкілля засобами не кримінально-правового характеру.

2000 р.: В. О. Навроцький «Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації». У дисертації кримінально-правова кваліфікація розглядається як комплексний міждисциплінарний правовий інститут, що відображає перспективний напрям наукових досліджень. Зроблений висновок, що зміцнення законності, курс на створення правової держави пов’язані з необхідністю подальшого розвитку теорії кримінально-правової кваліфікації і широким впровадженням її досягнень в правозастосовну практику і законодавство. Підкреслюється, що для сучасної науки характерна недостатня увага саме до проблем загального характеру. Визначене родове поняття кримінально-правової кваліфікації, розкрито його об’єм і зміст з позицій кримінального права і суміжних юридичних дисциплін, співвідношення з відповідними видовими поняттями (кваліфікація злочинів, кваліфікація діянь, вчинених при обставинах, що виключають злочинність, кваліфікація суспільно небезпечних діянь неосудних і т.д.). Охарактеризовані передумови і підстави кримінально-правової кваліфікації, її принципи, сформульовані пропозиції по вдосконаленню норм чинного законодавства, що стосуються фактичної і нормативної підстави кваліфікації. Звернено увагу на необхідність обліку додаткових підстав кримінально-правової кваліфікації, серед яких є норми інших галузей права, судова практика.

2002 р.: Н. О. Гуторова «Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України». Ця дисертація була першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінально-правової охорони державних фінансів України. Авторомобґрунтовується теза по те, що державні фінанси становлять самостійний об’єкт кримінально-правової охорони, оскільки мають фундаментальні розбіжності як з недержавними фінансами, так і з господарськими відносинами. На підставі цього вперше стверджується про необхідність, доцільність і можливість створення самостійного інституту Особливої частини кримінального права «Злочини проти державних фінансів» шляхом виділення певної групи норм із розділу «Злочини у сфері господарської діяльності» та об’єднання їх у самостійний розділ КК. Виявлені загальні об’єктивні й суб’єктивні ознаки, притаманні всім злочинам проти державних фінансів, здійснена типологізація цих злочинів залежно від видового (групового) об’єкта. Проведена класифікація предметів злочинів проти державних фінансів, визначені форми суспільно небезпечного діяння і здійснено комплексний аналіз проблем пеналізації злочинів проти державних фінансів.

2003 р.: Н. М. Ярмиш «Теоретичні проблеми причинно-наслідкового зв’язку в кримінальному праві (філософсько-правовий аналіз)». Дослідження ґрунтується на порівнянні різних філософських і кримінально-правових концепцій. В аспекті «цільової причинності» уточнено об’єктивний характер причинного зв’язку. Ознаки причинного зв’язку автор розміщує у двох рівнях – онтологічному і гносеологічному. Показано, що ні випадковість, ні необхідність використовуватися для визначення причинного зв’язку як онтологічної категорії не можуть. Стверджується, що причинний зв’язок не може бути статистичним. Наведено дані, що онтологічна ознака причинного зв’язку «породження» формалізації не піддається. Для констатації породження запропоновано метод лінгвістичної інтуїції, крізь призму якого проаналізовано проблеми «інформаційної причинності», розглянуто детермінуючу роль другорядних співучасників для настання результату, отриманого виконавцем злочину, доведено, що бездіяльність може служити носієм причини винятково в інформаційному аспекті. На основі логіко-філософського аналізу зв’язування парних категорій «причина-наслідок» зроблено висновок, що причинний зв’язок не має самостійного місця в системі ознак об’єктивної сторони злочину, оскільки наслідком може називатися тільки та подія, яка перебуває у причинному зв’язку з діянням. У монографії розглянуто також спірні питання, що виникають у судовій практиці.

2010 р.: П. В. Хряпінський «Заохочувальні норми у кримінальному законодавстві України: теоретичні, законотворчі та правозастосовні проблеми». Дисертація стала першим в Україні кримінально-правовим дослідженням теоретичних, законотворчих та правозастосовних проблем заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України. У ній наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення значної наукової проблеми, що виявляється в розв’язанні концептуальних теоретичних і практичних проблем місця та ролі заохочувальних норм у кримінальному законодавстві, соціальної обумовленості їх запровадження, розробки нової концепції законотворення заохочувальних норм. Заохочувальні норми розглядаються як єдиний функціональний інститут кримінального законодавства, що спроможні у визначений законом спосіб вирішити кримінально-правовий конфлікт. Запропоновано підставу кримінально-правового заохочення, обґрунтовано вдосконалення чинних та започаткування нових заохочувальних норм у кримінальне законодавство України.

2014 р.: Л.М. Демидова ‒ «Кримінально-правова відповідальність за заподіяння майнової шкоди в Україні». Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних, законодавчих і правозастосовних проблем кримінальної відповідальності за вчинення діянь, що заподіюють майнову шкоду, з розробкою теоретичних засад такої відповідальності. У роботі розкривається сутність майнової шкоди як суспільно небезпечного наслідку, а саме його природа, властивості й особливості якісної визначеності. Акцентовано увагу на зміні соціальних цінностей, яким заподіюється майнова шкода в умовах інформатизації суспільства, підвищення суспільного значення результатів інтелектуальної, творчої праці, і необхідності вдосконалення їх кримінально-правової охорони. Виявлені закономірності встановлення кримінальної відповідальності за діяння, що заподіюють майнову шкоду, і сформульовані підстави і принципи реалізації такого напрямку державної кримінально-правової політики. Значну увагу приділено дослідженню чинного Кримінального кодексу України. Відновлення порушених злочином майнових прав потерпілого (кримінально-правова реституція) розглянуто з кримінально-правової точки зору, з урахуванням досвіду зарубіжних країн і міжнародних норм. Уточнено її превентивну і компенсаційно-організаційну функції. Систематизовано характерні помилки судової практики та встановлено їх причини з формулюванням рекомендацій для їх усунення. На підставі проведеного дослідження визначено перспективні напрямки вдосконалення кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди.

С.М. Мохончук ‒ «Кримінально-правова охорона миру та безпеки людства». Розгляд питань регламентації відповідальності за вчинення злочинів, передбачених розділом ХХ КК України, із позицій міждисциплінарного підходу вбачається найбільш повним і виправданим, а завдання щодо модернізації правової регламентації концептуальних засад протидії вчиненню цих злочинів як на міждержавному, так і внутрішньодержавному рівнях не втратив своєї актуальності. Вдосконалення КК України, яким встановлена відповідальність за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, має суттєве значення з огляду на необхідність ратифікації Римського Статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р. та виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань за Угодою про асоціацію з Європейським Союзом. Саме тому автором була здійснена спроба наукової і практичної ідентифікації особливостей злочинів проти миру та безпеки людства, визначення специфіки впровадження складів цих злочинів у національне кримінальне законодавство України з урахуванням досвіду їх регламентації у міжнародному праві та кримінальному праві зарубіжних країн. Усе це дало змогу сформулювати загальні засади концепції модернізації правової охорони миру та безпеки людства, що є найважливішими цінностями людської цивілізації у глобальному вимірі, та відобразити її у вітчизняному законодавстві про кримінальну відповідальність.

2018 р.: М.В. Шепітько ‒ «Теоретико-методологічні засади формування системи протидії злочинам у сфері правосуддя». Дисертація стала першим в Українв комплексним дослідженням теоретико-методологічних засад формування системи протидії злочинам у сфері правосуддя на такому рівні. Актуальність даної теми обумовлена необхідністю вдосконалення досудового розслідування злочинів проти правосуддя та судового розгляду даної категорії справ. У звʼязку із цим виникла проблеми дослідження даної проблеми на правотворчому та правозастосовному рівнях. В межах дослідження вдалося обґрутувати включення нових норм до розділу ХVIII КК України, дослідити філософське та історичне підґрунтя формування системи протидії злочинам у сфері правосуддя, навести класифікації злочинів, проступків та провинностей у сфері правосуддя та сформувати їх історичну мапу, встановити соціологічне та юридико-психологічне підґрунтя такої системи, встановити поняття та форми реалізації кримінальної політики з протидії злочинам у сфері правосуддя, дослідити злочини  у сфері правосуддя як інститут кримінального права, запроппоунвати класифікації злочинів у сфері правосуддя за різними критеріями, здійснити аналіз елементів криміналістичної методики розслідування злочинів проти правосуддя, сформувати типові слідчі ситуації та типові слідчі версії, запропонувати АРМ слідчого із авторською структурою.

2019 р.:  Р. С. Орловський ‒ «Інститут співучасті в кримінальному праві України». Дисертація присвячена комплексному дослідженню проблем співучасті у злочині як інституту кримінального права. У дисертації на основі застосування системного, функціонального та психологічного підходів розглянуто внутрішню структуру та зовнішні зв’язки інституту співучасті у злочині, а також його місце в механізмі кримінально-правового регулювання. Досліджено теоретичні та методологічні засади формування інституту співучасті у злочині, визначено роль доктрини кримінального права у становленні нормативних приписів про співучасть у злочині, виявлено переваги існуючого нормативного регулювання та наявні в ньому проблеми й суперечності. Проаналізовано структуру інституту співучасті у злочині та її складові елементи: види співучасників, форми співучасті та кримінальна відповідальність за співучасть у злочині. Розкрито співвідношення інституту співучасті з іншими інститутами як Загальної, так і Особливої частини кримінального права. Сформульовано теоретичну модель нормативного закріплення інституту співучасті у злочині в тексті кримінального закону при його подальшому вдосконаленні.

2020 р.: О. В. Ус – «Кваліфікація у кримінальному праві  України». Дисертація є спробою комплексного системного теоретико-прикладного дослідження кваліфікації в кримінальному праві як елемента кримінально-правового впливу. Актуальність обраної теми дисертації обгрунтовується тим, що більшість наявних праць або присвячені дослідженню окремих конкретних питань кваліфікації в кримінальному праві, або являють навчальні посібники, підручники, лекції. Авторка вважала, що існує потреба у всеохоплюючому дослідженні кваліфікації в кримінальному праві не лише як основного, фундаментального етапу застосування кримінального закону, але й як складної, багатодопектної, логіко-емпіричної, функціональної, пізнавальної діяльності, що характеризується як динамікою, так і статикою, і являє відповідну процедуру, що визначається як багатозначністю самого терміна «кваліфікація», так і різноманітністю і проявів і здійснюється на підставі системи алгоритмів та правил кримінально-правової оцінки кримінально значимого діяння. Таке дослідження має відбуватись і з використанням системного, функціонального психологічного підходів як його методологічної основи. Додатковим аргументом на користь необхідності та значущості проведення цілісного системного дослідження кваліфікації в кримінальному праві є те, що чинне кримінальне законодавство вимагає ретельного аналізу на предмет системності, взаємоузгодженості, ефективності та безпрогальності кримінально-правового регулювання і потребує внесення змін та доповнень, спрямованих на відновлення цих якостей, зокрема і в частині, яка стосується кваліфікації в кримінальному праві.

2021 р.: Ю. А. Пономаренко – «Загальна теорія визначеності караності кримінальних правопорушень». Дисертацію становила монографія. Метою дисертації було визначено розроблення загальної теорії визначення караності кримінальних правопорушень як складової частини науки кримінального права і кримінально-правової політики, а також формування максимально цілісного, несуперечливого та безпрогального доктринального уявлення про походження, зміст та реалізацію права покарання, кримінально-правові засоби, через які визначається караність кримінальних правопорушень, створення теоретичної моделі її можливого втілення у законодавстві України. Для досягнення цієї мети було поставлено і вирішено такі завдання: визначити загальне поняття кримінально-правових засобів та окреслити коло таких засобів; встановити ознаки покарання, його співвідношення з кримінальною відповідальністю, зв’язки та залежності з іншими кримінально-правовими засобами, як тими, що охоплюються нею, так і тими, що знаходяться поза нею; з’ясувати наявність соціального запиту на доктринально обґрунтовану теорію визначення караності кримінальних правопорушень; визначити поняття та зміст караності як кримінально-правового засобу, встановити співвідношення караності з кримінальним правопорушенням та покаранням; визначити поняття, предмет, структуру, функції і термінологічний апарат загальної теорії визначення караності кримінальних правопорушень, а також з’ясувати місце цієї теорії в системі наук; встановити походження та зміст права покарання (jus puniendi), визначити особливості його реалізації на законотворчому рівні здійснення кримінально-правової політики; визначити основні характеристики пеналізації кримінальних правопорушень як напряму здійснення кримінально-правової політики по визначенню караності таких правопорушень; розкрити поняття, зміст та обсяг засобів кримінальної відповідальності, розробити правила віднесення кримінально-правових засобів до змісту кримінальної відповідальності; сформулювати поняття, предмет і зміст кримінально-правової політики держави, визначити її співвідношення з кримінально-правовим регулюванням суспільних відносин; встановити системну властивість переліку видів покарань і через неї розкрити значення системи покарань для здійснення пеналізації кримінальних правопорушень; розробити теоретичну модель системи типових санкцій, визначити правила їх конструювання та співвідношення з типовими ступенями тяжкості кримінальних правопорушень.

Найбільш важливі результати наукових досліджень співробітників кафедри знайшли своє відображення в опублікованих монографіях, а також підручниках і науково-практичних коментарях до законодавства. Загальна кількість таких монографій на завершення 2024 р. становить біля 200.

Від моменту заснування кафедри і до 1919 року її співробітниками було опубліковано щонайменше 6 монографій з проблем кримінального права. Це, зокрема, такі роботи: Владимиров Л. Е. «Уголовный законодатель как воспитатель народа» (1903); Владимиров Л. Е. «Курс уголовного права», Ч. 1. (1908); Чубинский М. П. «Мотив преступной деятельности и его значение в науке уголовного права» (1900); Чубинский М. П. «Очерки уголовной политики» (1905); Чубинский М. П. «Статьи и речи по вопросам уголовного права и процесса (1896-1906)» (1906); Киселев А. Д. «Психологическое основание уголовной ответственности» (1903).

Крім того, значна частина досліджень співробітників кафедри того періоду залишилася в рукописах. Деякі з них, вочевидь, вже безповоротно втрачені, однак не можна втрачати надії на їх відкриття і повернення до наукового обігу. Зокрема, є відомості про те, що протягом певного часу зберігалися на юридичному факультеті рукописи дослідження Г. С. Гордієнка «О необходимой обороне вообще и в применении к правам римскому и российскому»; його магістерська («Разбор основных начал науки уголовного права, сост. по названию этико-политич. факульт. И. Х. У. кандидатом Гавр. Гордеенковым. – Харьков, 1832) і докторська (Гордеенко Г. В чем должно состоять ученое уголовное законоведение в России в настоящее время? – Харьков, 1838) дисертації, а також рукописи деяких інших досліджень цього автора. Існував рукописний курс лекцій з кримінального права О. І. Палюмбецького, декілька кримінально-правових досліджень К. П. Пауловича, написаних латинською мовою (зокрема: «De jure controverso legum criminalium»; «18 fasciculos de jure criminali, utrumque lingua latina») та інші рукописи.

У 1920-1941 роках членам кафедри було опубліковано щонайменше 3 роботи монографічного характеру. Так, у 1928 р. Г. І. Волков видав монографію «Уголовное право и рефлексология», у якій намагався намітити механізм злочинної поведінки при необережних злочинах, обґрунтувати відповідальність за необережність. Вже після переїзду до Москви Г. І. Волков опублікував роботу присвячену поняттю злочину та його ознакам («Классовая природа преступлений и советсткое уголовное право» (1935)). В. С. Трахтеров у 1930 р. видав монографію, присвячену питанням кримінальної відповідальності осіб з психічними розладами («Кримінальна відповідальність психічно неповновартих»). У ній детально проаналізовано формулу неосудності, розглянуто її типи, дано аналіз критеріїв неосудності, оцінку зменшеної осудності, розглянуто проблеми застосування примусових заходів медичного характеру.

В повоєнні роки ХХ століття (1945-2000 рр.) членами кафедри було опубліковано щонайменше 36 робіт монографічного характеру. Серед них із Загальної частини кримінального права наступні роботи (в хронологічному порядку).

Особливе місце займає робота М. І. Бажанова та В. В. Сташиса «Новое в уголовном законодательстве» (1970), в якій коментуються основні положення Закону СРСР від 11 липня 1962 р. «О внесении изменений и дополнений в Основы уголовного законодательства Союза РСР и союзных республик». Авторами проаналізовані законодавчі новели щодо визначення поняття особливо небезпечного рецидивіста, удосконалення якого надасть можливість уніфікувати судову практику стосовно небезпечних злочинців. Досліджені новели кримінального законодавства щодо змін у сфері умовно-дострокового звільнення та заміни покарання більш м’яким його видом, а саме: передумови, підстави, порядок, кримінально-правові наслідки, застосування умовно-дострокового звільнення та заміни покарання більш м’яким до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, тощо.

В роботі В. А. Ломака «Применение условного осуждения» (1976) розглянуто по суті весь комплекс виникаючих тут проблем: сутність і підстави умовного засудження, проблема застосування додаткових покарань, роль строку випробування, наслідки умовного засудження. З’ясовано також роль громадськості по забезпеченню ефективності цього інституту.

Монографія М. І. Бажанова «Назначение наказания по советскому уголовному праву» (1980) присвячена актуальним проблемам призначення покарання У ній розглянуто питання про принципи і загальні засади призначення покарання, характер і значення обставин, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, призначення покарання при сукупності злочинів і сукупності вироків, призначення покарання у виді позбавлення волі, а також застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Аналіз літератури, законодавства, практики дав можливість автору сформулювати низку пропозицій по удосконаленню чинного законодавства.

В. І. Тютюгіна присвятив свою роботу «Лишение права занимать определенные должности как вид наказания по советскому уголовному праву» (1982) сутності цього виду покарання, підставам і порядку його застосування. Автор розглянув різні питання, що виникають при призначенні і виконанні цього виду покарання (індивідуалізація покарання, його призначення сукупністю злочинів і сукупністю вироків, умовно-дострокове звільнення від позбавлення права займати певні посади, визначив правові гарантії виконання даного покарання).

В. Я. Тацій в своїх монографіях «Объект и предмет преступления по советскому уголовному праву» (1982), «Объект и предмет преступления в советском уголовном праве» (1988), «Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України» (1994) не тільки підсумував рівень наукових досліджень по цій проблематиці, але й зробив значний крок по більш глибокому вивченню цих понять. Досить назвати коло питань, що у ній висвітлюються: це визначення об’єкта як суспільного відношення і співвідношення з ним предмета злочинного посягання, предмет злочину і предмет злочинного впливу, співвідношення інтересу й об’єкта злочину, класифікація об’єктів по вертикалі і горизонталі, кримінально-правові відносини й об’єкт злочину. І, нарешті, кваліфікація злочину в зв’язку з установленням їхнього об’єкта і предмета. У такому комплексі і взаємозв’язку всі ці питання подано в літературі вперше. На початку другого десятиліття XXI ст. В.Я. Тацій знов повернувся до аналізу проблем об’єкта та предмета злочину і з урахуванням новітніх наукових досягнень опублікував нову монографічну роботу «Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві» (2016).

У монографіях М. І. Панова «Способ совершения преступления и уголовная ответственность» (1982), «Уголовно-правовое значение способа совершения преступления» (1984) вперше в нашій науці докладно розглянуто концептуальні проблеми способу вчинення злочину. Насамперед, визначається місце способу вчинення злочину в структурі злочинного посягання, з’ясовується саме поняття способу шляхом конкретизації його об’єктивних і суб’єктивних ознак, показано детермінованність способів учинення злочину, дано класифікацію цих способів. Спеціально аналізується місце способу вчинення злочину в складі злочину, причому особлива увага приділяється таким способам як насильство (фізичне і психічне), обман і зловживання довірою, виявляється вплив способу на кваліфікацію злочину.

Проблему класифікації злочинів розроблено у монографії Л. М. Кривоченко «Классификация пре ступлений» (1983). У роботі, крім вихідних положень, покладених в основу класифікації злочинів за ознакою їхньої тяжкості, обґрунтовано поняття категорії злочинів, проаналізовано види злочинів, які утворюють ці категорії, розглядається питання про кримінальне правопорушення. Показано значення класифікації злочинів для конструювання різних інститутів кримінального права, для кваліфікації злочинів і індивідуалізації відповідальності.

Монографія Ю. В. Бауліна «Право граждан на задержание преступника» (1986) істотно заповнила ту прогалину, що була в нашій літературі з цієї проблеми. Автор з’ясував юридичну природу затримання злочинця як самостійного виду правомірної поведінки громадян, визначив межі допустимої шкоди, що може бути завдана злочинцю та ін.

Проблема спеціального суб’єкта злочину вперше досить повно досліджена в монографії В. В. Устименка «Специальный субъект преступления» (1989).

У написаній за результатами роботи над докторською дисертацією монографії Ю. В. Бауліна «Обстоятельства, исключающие преступность деяния» (1991) вперше в літературі розглядається загальна теорія (вчення) про обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння. Дано їхнє поняття і розроблено систему, механізм правового регулювання цих обставин, виявлено їхню структуру, а так само кримінально-правові наслідки. У роботі досліджено необхідну оборону, крайню необхідність і затримання злочинця. З’ясовано їхні підстави, ознаки, а також межі шкоди, перевищення якої тягне за собою кримінальну відповідальність.

У 1992 році була опублікована робота В. С. Трахтерова «Вменяемость и невменяемость в уголовном праве (исторический очерк)», у якій відтворено один із розділів його докторської дисертації. Цю монографію підготовлено до друку учнями В. С. Трахтерова – професорами М. І. Бажановим і В. В. Сташисом. У ній висвітлено питання осудності і неосудності в законодавстві і теорії дореволюційної Росії, Франції, Німеччини, Англії і США. Аналогів такої роботи немає ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. Автор завершив своє дослідження наприкінці 40-х років. Підготування цих матеріалів до друку викликало необхідність відповідних доповнень з тим, щоб довести історію питання до наших днів, що й було зроблено укладачами роботи.

У монографії Н. М. Ярмиш «Действие как признак объективной стороны преступления (проблемы психологической характеристики)» (1999) автор досліджує такі ознаки кримінально-правової дії (у вузькому розумінні цього терміну) як свідомість та волимість. На підставі результатів досліджень філософів та психологів Н. М. Ярмиш приходить до висновку, що ці ознаки не співпадають за своїм змістом і не заміняють одна одну. Поглиблено досліджені питання про роль і значення примусу для наявності психологічних ознак діяння.

В 2000 році вийшла в світ монографія професора М. І. Бажанова «Множественность преступлений по уголовному праву Украины», в якій на підставі чинного на той час КК України 1960 року, сучасної наукової літератури та судової практики були комплексно проаналізовані питання множинності злочинів. Автором підтримано і додаткового розвинуто традиційний в науці підхід, який полягає у виділенні трьох видів множинності: сукупності, повторності та рецидиву злочинів. В окремих главах дослідження послідовно розглянуті поняття кожного названого виду множинності, його видів, кваліфікації злочинів, що його складають тощо. Остання глава роботи спеціально присвячена проблемам призначення покарання при кожному виді множинності злочинів. Багато інших результатів наукового дослідження М. І. Бажанова, що були відображені в даній монографії, також знайшли широке застосування при розробці та прийнятті КК України 2001 року. Зокрема, як і пропонував автор, в новому Кодексі питанням множинності злочинів був присвячений окремий розділ Загальної частини, в статтях якого містяться (з незначними редакційними правками) саме ті визначення сукупності, повторності та рецидиву злочинів, які були ним запропоновані. Отримали законодавче втілення і пропозиції автора щодо вдосконалення порядку призначення покарання при сукупності злочинів, зокрема: допускається у ряді випадків призначення покарання з перевищенням максимуму санкції найбільш суворої статті, розширена шкала еквівалентності покарань, чітко вирішені питання застосування додаткових покарань при сукупності злочинів тощо.

Серед монографій з Особливої частини, опублікованих в даний період, насамперед треба назвати роботу В. В. Сташиса і М. І. Бажанова «Преступления против личности в УК УССР и судебной практике», що витримала три видання (1976, 1981, 1987). Монографія становить собою докладний аналіз норм Кримінального кодексу, що встановлюють відповідальність за злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності особи, а також за статеві злочини. Вона ґрунтується на досягненнях науки і широкому використанні матеріалів судової практики. Причому виявлено тенденції судової практики, простежено визначені закономірності в розгляді справ про ці злочини, що має важливе значення для однакового застосування відповідних статей УК України. У подальшому дослідження В. В. Сташиса та М. І. Бажанова щодо кримінально-правової охорони особи отримали свій розвиток у виданій 1996 р. українською і російською мовами монографії «Особа – під охороною кримінального закону», що стала продовженням їхньої роботи «Преступления против личности в УК УССР и в судебной практике». Використання авторами при написанні роботи великого обсягу судової та прокурорсько-слідчої практики було обумовлене, насамперед, головною метою книги – вона повинна була допомогти правильному розумінню та застосуванню кримінальних законів, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Рекомендації, що містяться у цій монографії В. В. Сташиса та М. І. Бажанова, й до сьогодні не втратили своєї актуальності.

Монографія А. О. Пінаєва «Уголовно-правовая борьба с хищениями» (1975) була присвячена проблемам кримінальної відповідальності за розкрадання державного чи громадського майна. У ній досліджено склад розкрадання, дано характеристику об’єкта і предмета цього злочину, наслідків, дій і причинного зв’язку при розкраданні, з’ясовано вину, мотив і мету при вчиненні даного злочину, визначив ознаки його суб’єкта. Такий аналіз дав можливість сформулювати загальне поняття розкрадання, а також виробити цілу низку рекомендацій щодо застосування закону.

У монографії В. В. Сташиса «Уголовно-правовая охрана социалистического хозяйства» (1976) уперше на базі кримінального кодексу України дано докладний аналіз відповідних статей УК про господарські злочини з залученням широких матеріалів судово-слідчої практики. Високий теоретичний рівень, поєднаний з корисними рекомендаціями, адресованими судовій практиці, з’явилися підставою широкого використання монографії і зроблених у ній висновків не тільки в юридичній науці, але й у правозастосовчій діяльності.

У монографії роботі В. П. Тихого «Ответственность за хищение огнестрельного оружия, боевых припасов и взрывчатых веществ по советскому уголовному праву» (1976) аналізується кримінальне законодавство про відповідальність за розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин. Розглядаються поняття, види та питання кваліфікації цього злочину.

У роботі В. І. Борисова «Уголовная ответственность за нарушение правил при производстве строительных работ» (1977) вперше з’ясовані характерні ознаки даного складу, сформульовані пропозиції щодо змін відповідних статей КК.

Монографія М. І. Панова «Уголовная ответственность за причинение имущественного вреда путем обмана или злоупотребления доверием» (1977) є поки що єдиною в нашій літературі роботою, де розглядається цей злочин. Крім з’ясування його об’єкта і предмета, способів вчинення, характеру наслідків та інших ознак, серйозна увага приділена відмежуванню даного злочину від розкрадань, господарських і посадових злочинів.

Монографії В. Я. Тація стосуються не тільки питання про відповідальність за окремі види господарських злочинів («Ответственность за частнопредпринимательскую деятельность и коммерческое посредничество» (1979); «Уголовная ответственность за выпуск недоброкачественной промышленной продукции» (1981)), а й висвітлюють загальні проблеми боротьби з господарськими злочинами («Ответственность за хозяйственные преступления» (1979)). Причому в цих роботах теоретичний аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак цих злочинів поєднується з практичними рекомендаціями щодо судової практики в справах застосування закону. У монографії «Ответственность за хозяйственные преступления (объект и система)» (1984) автором проведене комплексне дослідження об’єкта та системи господарських злочинів, визначена їх структура. Розглядаються питання щодо проблеми об’єкта господарських злочинів у науці кримінального права, його співвідношення із поняттям соціальних інтересів. Здійснюється аналіз природоохоронних відносин як самостійного родового об’єкта злочинів проти природи. Значну увагу автор приділяє системі господарських злочинів, зокрема таким її групам як злочини у сфері промислового виробництва, сільського господарства, надання послуг та ін. Досліджено механізм спричинення шкоди системі господарства зазначеними злочинами. Сформульовано низку пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства, зокрема, всієї системи Особливої частини КК, та практики його застосування.

Ще одна монографія В. П. Тихого «Уголовно-правовая охрана общественной безопасности» (1981) була присвячена аналізу кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки. У ній автор здійснює загальну характеристику злочинів проти громадської безпеки, їх систему. Також досліджуються окремі групи зазначених злочинів, а саме: злочини, котрі пов’язані з незаконним володінням зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами; злочини, що порушують правила безпечного поводження із загально небезпечними предметами, а також порушення правил пожежної безпеки. Автор по-новому підійшов до визначення громадської безпеки. Розмежовується її широкий та вузький зміст, пропонується класифікація злочинів, що на неї посягають, обґрунтовується необхідність їх виділення в окрему самостійну главу Особливої частини КК. Значну увагу автор приділяє питанням кваліфікації злочинів проти громадської безпеки. Сформульовано низку пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства, котре передбачає відповідальність за вчинення злочинів проти громадської безпеки.

Монографія С. Б. Гавриша «Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства» (1994) вперше в Україні висвітлює кримінально-правові проблеми охорони природного середовища. В ній на основі законодавства України та іноземних держав проведено комплексне дослідження основних проблем кримінальної відповідальності за екологічні злочини. З нових позицій вивчено їх об’єкт, об’єктивну сторону, механізм заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу та життєдіяльності людей.

Питанням кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я людини була присвячена робота В. І. Борисова та В. М. Куца «Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации» (1995). У 1996 році була опублікована робота В. П. Ємельянова «Кваліфікація злочинів проти власності». У 1997 році вийшла монографія О. І. Перепелиці «Кримінальна відповідальність за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності та пов’язані з проявом недобросовісної конкуренції та монополізму». Проблеми кримінальної відповідальності за тероризм і суміжні злочини досліджувалися у монографіях В. П. Ємельянова «Злочини терористичної спрямованості» (1997) і «Терроризм – как явление и как состав преступления» (1999).

Справжній прорив у публікаціях членами кафедри монографій намітився з початком ХХІ століття. З 2001 року до сьогодення опубліковано більше 40 робіт такого характеру. Зокрема, із Загальної частини кримінального права це наступні роботи.

Результати роботи над докторською дисертацією були опубліковані Н. М. Ярмиш у монографії «Теоретичні проблеми причинно-наслідкового зв’язку у кримінальному праві (філософсько-правовий аналіз)» (2003). В цій роботі автор здійснила дослідження однієї з найскладніших і найдискусійніших проблем науки кримінального права та практики застосування кримінального закону. На відміну від інших криміналістів вона розглянула причинний зв’язок не як окрему самостійну ознаку об’єктивної сторони складу злочину, а як властивість суспільно небезпечного наслідку, який тільки тоді й може бути визнаний наслідком, коли він спричинений діянням.

У монографії О. М. Лемешка «Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину» (2003) досліджено кримінально-правові проблеми даного виду причетності до злочину.

Проблеми звільнення від кримінальної відповідальності досліджені в монографії Ю. В. Бауліна «Звільнення від кримінальної відповідальності» (2004). Ним досліджуються загальні питання звільнення особи від кримінальної відповідальності, а саме її поняття, види, співвідношення кримінальної відповідальності і кримінально-правових відносин. Автор виробив критерії відмежування звільнення особи від кримінальної відповідальності від «виключення такої відповідальності» та «звільнення від покарання». Обґрунтовується загальний підхід до характеристики окремих видів звільнення особи від кримінальної відповідальності – передумова та підстави, кримінально-правові наслідки та порядок такого звільнення.

Актуальні питання вчення про кримінальний закон досліджувалися у монографії Ю. А. Пономаренка «Чинність і дія кримінального закону в часі» (2005).

Питанням одиничних злочинів і множинності злочинів були присвячені монографії І. О. Зінченко «Составные преступления» (2005) та Є. В. Шевченка «Злочини з похідними наслідками» (2005).

У цей період продовжив дослідження обставин, що виключають злочинність діяння, і Ю. В. Баулін, який опублікував монографію, «Причинение вреда с согласия «потерпевшего» как обстоятельство, исключающее преступность деяния» (2007). В цій роботі автор визначає правову природу і ознаки згоди потерпілого, межі такої згоди, а також межі заподіяння шкоди за її наявності.

Питання кримінальної відповідальності одного з видів співучасників розглядаються в монографії О. В. Ус «Кримінальна відповідальність за підбурювання до злочину» (2007).

У монографії О. В. Зайцева «Обмежена осудність у кримінальному праві України» (2007) досліджено проблеми кримінальної відповідальності обмежено осудних осіб.

Члени кафедри професори Ю. В. Баулін та В. І. Борисов взяли участь у написанні комплексної колективної монографії «Потерпілий від злочину (міждисциплінарне правове дослідження)» (2008). В рамках цього видання ними було проаналізовано проблеми місця потерпілого в системі ознак складу злочину, визначено кримінально-правове значення примирення потерпілого зі злочинцем та згоди потерпілого на заподіяння йому шкоди тощо.

Ґрунтовне дослідження проблем множинності злочинів здійснили І. О. Зінченко та В. І. Тютюгін у монографії «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» (2008) та. Ними було проаналізовано види одиничних злочинів як структурних елементів множинності; досліджено ознаки множинності злочинів та її види; охарактеризовано кримінально-правові наслідки множинності злочинів; розглянуто питання кваліфікації видів множинності та їх відмежування від суміжних категорій. Значна увага приділена проблемі караності множинності злочинів, яка досліджена шляхом аналізу приписів закону, наукової літератури та матеріалів судової практики.

У монографії Ю. А. Пономаренка «Виды наказаний по уголовному праву Украины» (2009) з використанням запропонованого автором загального підходу (алгоритму) розкрито властивості кожного з видів основним та додаткових покарань за КК України. У зв’язку із проведеним законодавцем суттєвим реформуванням положень про штраф як вид покарання, автором у 2012 р. в якості самостійного видання «Штраф як вид покарання у кримінальному праві України (за результатами реформи 2011 р.)» опубліковано переопрацьовану частину монографії 2009 р.

У 2010 р. В. І. Тютюгін та І. О. Зінченко продовжили дослідження інституту множинності злочинів і опублікували ще одну монографію «Одиничні злочини: поняття, види, кваліфікація» (2010), в якій розглядається широке коло теоретичних і практичних питань, пов’язаних із характеристикою одиничних злочинів як структурних елементів множинності; досліджуються їх ознаки; пропонується їх класифікація, розглядаються окремі питання їх кваліфікації.

Того ж року вийшло друге видання монографіі Л. М. Кривоченко «Класифікація злочинів за ступенем тяжкості у Кримінальному кодексі України», в якій на підставі аналізу норм Кримінального кодексу України 2001 р., з урахуванням історії розвитку проблеми класифікації злочинів за ступенем тяжкості, аналізу матеріалів судової практики подано аналіз проблеми класифікації злочинів за ступенем тяжкості, показано значення такої класифікації для кваліфікації злочинів, кримінальної відповідальності, покарання, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання тощо.

Дослідженню наукової спадщини видатного українського криміналіста ХІХ ст. О. Ф. Кістяківського в галузі кримінального права присвячена опублікована у 2010 р. монографія О. В. Харитонової «Кримінально-правові погляди О.Ф.Кістяківського: наукова спадщина та її значення для сучасних кримінально-правових досліджень».

Проблеми кримінальної відповідальності за незакінчений злочин висвітлені в монографіях Н. В. Маслак «Кримінальна відповідальність за готування до злочину» (2010) та А. В. Горностай «Кримінальна відповідальність за замах на злочин» (2013).

У 2010 р. визначною подією стало опублікування вибраних праць В.Я. Тація, до якої увійшли його вибрані статті, виступи, інтерв’ю, присвячені актуальним питанням розвитку юридичної науки і освіти, кримінального права, конституційного права та державного будівництва, загальнотеоретичним проблемам держави і права, а також виступи на наукових конференціях, семінарах, «круглих столах», у пресі та на телебаченні.

У 2011 р. побачила світ колективна монографія «Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовчої діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні» у написанні якої брали участь В. І. Борисов, Л. М. Демидова, Л. В. Дорош та О. О. Пащенко. У роботі розкриваються поняття «якість законодавства України про кримінальну відповідальність», критерії оцінки відповідної його якості, висвітлюються підходи до оцінки якості кримінально-процесуальної діяльності і судового контролю, визначаються чинники, що свідчать про якісне забезпечення практики боротьби зі злочинністю організаційно-такгичними засобами досудового розслідування.

У 2013 р. Ю.В. Баулін опублікував вибрані праці, до яких увійшли роботи автора з фундаментальних і прикладних питань кримінального права – монографії, наукові статті, тези наукових доповідей і повідомлень. Робота також стала важливою у закріпленні та продовженні традиції видання вибраних праць відомими та видатними представниками Харківської школи криміналного права.

2015 р. став визначним через видання одразу двох збірників вибраних праць видатних фахівців, лідерів Харківської школи кримінального прав – В.Я. Тація та В.В. Сташиса. Вибрані статті, виступи, інтервʼю (2009-2014) увібрали в себе вибрані статті, виступи, інтерв’ю, присвячені актуальним питанням розвитку юридичної науки і освіти, кримінального права, конституційного права та державного будівництва, загальнотеоретичним проблемам держави і права, а також виступи на наукових конференціях, «круглих столах», у пресі та на телебаченні за п’ять років (2009-2014), які становлять науковий інтерес та будуть корисними студентам, аспірантам, викладачам юридичних вищих навчальних закладів, науковим співробітникам, а також практичним працівникам.

До вибраних праць В.В. Сташиса увійшли його роботи з історії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, його кафедр та проблем кримінального права – монографії, наукові статті, тези наукових доповідей, підручники, навчальні посібники, а також інші наукові праці з питань боротьби зі злочинністю та підготовки юридичних кадрів.

У цьому ж році В.М. Киричко відзначився опублкікуванням «Унікального посібника з кримінального права», яке увібрало в себе положення КК України, змін до нього, роз’яснення його норм Верховним Судом України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримі- нальних справ, додаткових нормативних і роз’яснювальних матеріалів. Розроблені автором шляхом аналітичної обробки інформації конкретизовані постатейні покажчики, які включають у себе понад 4000 приписів, дозволяють читачам швидко отримати необхідну інформацію без звернення до інших джерел.

У 2016 р. В.Я. Тацій видав авторську монографію «Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві», в якій на основі історичних і сучасних уявлень, що склалися при дослідженні проблеми об’єкта та предмета злочину, послідовно висвітлювалися їх поняття та ознаки, давалися їх класифікації, визначалися шляхи використання сформульованих у роботі рекомендацій у правотворчій та правозастосовній діяльності. В роботі розглядається поняття інтересу, його співвідношення із суспільними відносинами. Демонструється значення інтересу і суспільних відносин для визначення об’єкта злочину.

2017 р. відзнчився опублікуванням 17-го тому Великої української юридичної енциклопедії, присвяченої кримінальному праві, в якому прийняли участь більше двадцяти членів кафедри кримінального права та інші представники провідних шкіл кримінального права України. У цій роботі проаналізовано концептуальні поняття, категорії, норми та інститути Загальної  та Особливої частини кримінального права, розглянуті важливі міжнародні нормативно-правові акти та надані відомості про відомих та видатних фахівців у кримінальному праві.

У 2018 р. серйозною працею став друк вибраних творів В.І. Борисова (відп. за вип. М. В. Шепітько), які увібрали в себе його частини дисертацій, наукові статті, наукові доповіді, повідомлення та тези, рецензія та передмови до наукових видань, підручники, навчальні посібники та тексти, лекцій, довідкові видання, статті до енциклопедій та науково-практичні коментарі до законодавства про кримінальну відповідальність.

У 2019 р. В.Я. Тацій продовжив традицію видання вибраних праць, які увібрали в себе його монографії, коментарі, підручники та статті , які не були включені в попередні видання.

У 2019 р. Р.С. Орловський опублікував монографію, присвячену глибокому аналізу інституту співучасті в кримінальному праві України  ‒ «Теоретичні та методологічні проблеми інституту співучасті у кримінальному праві України»

2020 р. відзначився опублікуванням одразу двох «докторських» дисертацій. О.В. Ус видала монографію «Теоретичні та прикладні проблеми кваліфікації в кримінальному праві України», в якій вона дослідила сутнісні, змістовні, структурні та функціональні характеристики кваліфікації в кримінальному праві, визначено її поняття, види, етапи, алгоритми, правила та місце в системі кримінально-правового впливу, а також сформульовано модель законодавчої регламентації кваліфікації в кримінальному праві.

Ю.А. Пономаренко у своїй монографії «Загальна теорія визначення караності кримінальних правопорушень» зробив висновок про існування загальної теорії караності кримінальнних правопорушень як структурної складової наук кримінального права та кримінально-правової політики, визначив предмет, методи, структуру та функції цієї теорії. Розкрив зміст караності як кримінально-правового засобу, встановив її місце в системі інших кримінально-правових засобів та роль у досягненні цілей, що стоять перед кримінальним правом.

Також цікавим виданням став друк словника-довідника «Кримінальна юстиція в латисньких висловах і термінах» (2020), до якого увійшли 1000 латинських висловів і термінів кримінально-правового, процесуального та криміналістичного спрямування з перекладом на українську мову. Читачу було запропоновано зручний алфавітно-предметний покажчик, який дозволяв швидко знайти необхідний термін або висловлювання.

Важливим дослідженням в 2021 р. стало видання енциклопедії на англійській мові «Criminal Law, Criminalistics and Forensic Sciences» (автори – Шепітько В.Ю., Шепітько М.В.), яка була присвячену поєднанню термінологічних апаратів українських та іноземних кримінально-правових та криміналістичних шкіл, що є важливим при дослідженні іноземних джерел та написанні робіт англійською мовою

Окремою подією в кримінальному праві стала публікація спільної монографії за загальною редакцією В.Я. Тація, Л.М. Демидової, В.І. Борисова «Актуальні проблеми формування сучасної доктрини кримінального права України» (автори – В. Я. Тацій, Л. М. Демидова, В. І. Борисов та ін.). У роботі визначено методологічні засади дослідження формування сучасної національної кримінально-правової доктрини, а також сформульовані рекомендації стосовно методологічних питань формування доктрини кримінального права, що відповідають сучасним потребам суспільства й держави. Запропоновано й обгрунтовано дефініції понять доктрини права й доктрини кримінального права України. Особливе місце в науковому виданні було відведено кримінальній політиці та її співвідношенню з доктриною кримінального права, а також розв’язанню проблемних питань, пов’язаних із засобами кримінального права та складом кримінального правопорушення.

У 2022 р. цікавою публікацією стала робота на чолі з О. Харитоновою та Г. Шмельцер «Харитонова Олена Володимирівна. Міжнародні стандарти прав людини у кримінальному праві: компаративна перспектива = Human rights from a comparative criminal law perspective» (колектив авторів).

У 2023 р. важливою працею став друк другої книги вибраних творів В.І. Борисова (відп. за вип. М. В. Шепітько). Перша книга (2018) не змогла увібрати багато із важливих праць, які були опубліковані в цей період. Також після 2018 р. в період пандемії COVID-19 та початку широкомасштабного вторгнення були видані цінні праці, з яким необхідно ознайомити зацікавленого читача. У лругу книгу вибраних творів В.І. Борисова увійшли: привітання колег та друзів, частини монографій, наукові статті, тези науковиз лоповідей та повідомлень, наукове супроводження боротьби з інфекційною хворобою COVID-19, відгуки на дисертації, рецензії та передмови до наукови праць, підручники, тексти лекцій та науково-правові висновки.

У 2023 р. важливим виданням став друк монографії «Сучасний вимір кримінального права. Liber Amicorum на честь академіка Вячеслава Борисова» (відп. ред.), в якій К. Новікова, Ю. Пономаренко, М. Шепітько та ін. зробили кримінально-правові дослідження в контексті робіт академіка В.І. Борисова та його творчого шляху.

Певним продовженням цієї традиції стало видання Album Amicorum Ю.В. Бауліна, який увібрав в себе інформацію щодо життєвого шляху і наукового доробку відомого фахівця в кримінальному праві, його внеску у розвиток юридичної науки та практики, його державницької й громадської діяльності, формування його наукової школи та яскравих рис його особистості. В альбомі були зібрані статті та фотоматеріали, в яких друзі, колеги та учні згадують людські взаємини, досвід знайомства та спілкування з ним, документують важливі риси епохи, фіксують значущі моменти генеалогії як Харківської школи кримінального права, так і правової думки України в цілому.

У 2024 р. колектив авторів на чолі з редакторами Ю. В. Бауліним та М. І. Хавронюком видали монографію «Проєкт нового Кримінального кодексу України: передумови розробки, концептуальні засади, основні положення». Від кафедри кримінального права та Полтавського юридичного інституту як розробники проєкту нового Кримінального кодексу, члени робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи, створеної Указом Президента України № 584/2019 від 7 серпня 2019 р. приняли участь Ю. В. Баулін (голова), Н. О. Гуторова та Ю. А. Пономаренко. Монографію присвячено обгрунтуванню передумов розробки, визначенню концептуальних засад та опису основних положень проєкту нового КК України.

З Особливої частини кримінального права України за цей період були опубліковані наступні роботи.

Кримінально-правову характеристику підстав кримінальної відповідальності за порушення правил, норм і стандартів, що забезпечують безпеку дорожнього руху, здійснили В. І. Борисов та С. В. Гізімчук у монографії «Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения» (2001).

Дослідження проблем кримінальної відповідальності за господарські злочини на сучасному етапі було продовжена у монографіях Н. О. Гуторової. В першій з них «Кримінально-правова охорона державних фінансів України» (2001) знайшли своє відображення основні положення докторської дисертації автора. У другій роботі «Преступления в сфере хозяйственной деятельности: Раздел VII Особенной части Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием» (2003) автор на підставі положень теорії кримінального права, законодавства, практики його застосування аналізує склади злочинів, передбачених розділом VII Особливої частини КК.

С. Б. Гавриш розвинув вчення про кримінально-правову охорону довкілля в Україні у монографії «Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства» (2002).

Питанням кримінальної відповідальності за легалізацію доходів від наркобізнесу присвячене дослідження О. М. Лемешка «Кримінально-правова оцінка легалізації наркодоходів» (2004).

Співробітники кафедри (професори Ю. В. Баулін та В. І. Борисов, доценти Л. В. Дорош та О. М. Лемешко) взяли участь у написанні колективної монографії «Організований наркобізнес (поняття, форми, підстави кримінальної відповідальності)» (2005), в якій на основі законодавства і практики його застосування розглядається комплекс проблем, пов’язаних із організованим наркобізнесом.

У роботі Л. М. Демидової «Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації» (2005) досліджено проблеми кримінальної відповідальності за створення злочинної організації та інші злочинні дії, передбачені статтею 255 КК України.

В. І. Борисов та О. О. Пащенко у монографії «Злочини проти безпеки виробництва: поняття та види. Кримінальна відповідальність за порушення правил ядерної або радіаційної безпеки» (2006) здійснили дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини проти безпеки виробництва.

Монографія І. О. Зінченко «Кримінально-правова охорона виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (аналіз законодавства і судової практики)» (2007) присвячена аналізу питань кримінально-правової охорони особистих прав і свобод людини і громадянина.

У 2008 році опублікована монографія О. Е. Радутного «Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю», в якій аналізуються склади злочинів, які передбачені статтями 231, 232 КК України 2001 року, досліджуються їх об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

У монографії А. О. Байди «Уголовная ответственность за незаконную лечебную деятельность» (2009) досліджуються проблеми кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 138 КК України.

Проблемам кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини присвячена монографія С. В. Гринчака «Кримінальна відповідальність за незаконну трансплантацію органів або тканин людини» (2011).

У 2012 р. опубліковарна монографія В.І. Борисова та Г.С. Крайника «Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою», в якій досліджені питання кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 272 КК України.

М.В. Шепітько у 2012 р. опублікував монографію «Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання», в якій ґрунтовно дослідив об’єктивні та суб’єктивні ознаки відповідного злочину, а у 2018 році продовжив аналіз проблем відповідальності за злочини проти правосуддя, результатом якого була монографія «Злочини у сфері правосуддя: еволюція поглядів та наукові підходи до формування засобів протидії».

У монографії М.Г. Заславської «Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей: соціальна обумовленість і склад злочину» (2013) досліджені проблеми кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 137 КК України.

2013 р. ознаменувався появою двох «перед докторських» монографій: Л. М. Демидової («Проблеми кримінально-правової відповідальності за заподіяння майнової шкоди в Україні (майнова шкода як злочинний наслідок): теорія, закон, практика») та С. М. Мохончука («Злочини проти миру та безпеки людства: генезис, еволюція, сучасна регламентація у кримінальному праві та законі»). Робота Л.М. Демидової присвячена розгляду теоретичних, законодавчих та правозастосовних проблем кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди в Україні. На основі системного аналізу досліджено сутність майнової шкоди як суспільно небезпечного наслідку, її структуру та види, а також проаналізовано чинники, що зумовлюють криміналізацію діянь із таким наслідком. Значну увагу приділено вирішенню складних питань чинного кримінального законодавства в частині його приписів, в яких майнова шкода вказується як конструктивна ознака складу злочину.

У роботі С. М. Мохончука розглядається генезис і еволюційний розвиток кримінально-правової оцінки злочинів проти миру та безпеки людства, класифікація даного виду злочинів у міжнародному кримінальному праві та КК України, а також надається кримінально-правова характеристика окремим злочинам проти миру та безпеки людства. На основі проведеного дослідження автор встановив особливості кваліфікації злочинів проти миру та безпеки людства у міжнародному і вітчизняному кримінальному праві, визначив стан імплементації норм міжнародного права у кримінальне законодавство України і дійшов висновку, що перелік злочинів проти миру і безпеки людства в Україні загалом відповідає нормам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Підготовлена монографія М.А. Рубащенка «Кримінальна відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України» (2016)  була присвячена аналізу злочинів проти основ національної безпеки.

У 2018 р. М.В. Шепітько видав «докторську» монографію «Злочини у сфері правосуддя: еволюція поглядів та наукові підходи до формування засобів протидії», в якій розглянув наукові засади формування системи протидії злочинам у сфері правосуддя, кримінальну політику, кримінально-правові та криміналістичні засоби протидії у цій сфері. У роботі було досліджено філософське, історичне, соціологічне та юридико-психологічне підґрунтя формування системи протидії злочинам у сфері правосуддя. Звернено увагу на необхідність йменування злочинів проти правосуддя як інституту кримінального права. Здійснено спробу класифікації злочинів проти правосуддя за різними критеріями. Розкрито проблему щодо формування тактико-криміналістичних та методичних засобів у структурі протидії злочинам у сфері правосуддя.

У 2019 р. було опубліковано монографію «Кримінально-правова охорона національної безпеки України: кримінальна відповідальність за ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації» (автори – Демидова Л.М., Назарчук В.В., за ред. Демидової Л.М.).

У 2020 р. Базелюк В.В. видала монографію «Кримінальна відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини».

У 2021 р. М. В. Шепітько опублікував монографію «Кримінальна політика у сфері забезпечення діяльності органів правосуддя». У цій роботі було розглянуто проблеми дослідження методологічних засад кримінальної політики та формування її виду – кримінальної політики у сфері забезпечення діяльності органів правосуддя. Було звернено увагу на проблеми визначення кримінальної політики, її структуру, класифікації та функції. Окрема увага була приділена загальним та спеціальним функціям кримінальної політики у сфері забезпечення діяльності органів правосуддя, окремим чинникам реалізації даного виду кримінальної політики, компетентностям професійних учасників судочинства, а також автоматизованим системам, що сприяють реалізації кримінальної політики.

У 2021 р. була підготовлена монографія «Кримінально-правова охорона національної безпеки України: терористичний акт» (автори – Демидова Л. М., Попович О. С., за ред. Л. М. Демидової) за результатом захищеної дисертації, в якій увага була приділена кримінально-правовому дослідженню протидії такому злочину проти громадської безпеки як терористичний акт.

У 2023 р. була видана авторська монографія також за результатами захищеної дисертації на науковий ступінь доктора філософії Р.В. Філіпенко «Кримінальна відповідальність за злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування».

У цьому ж році колективом авторів було видано цікаве дослідження «Міжнародні стандарти та національна кримінально-правова політика у сфері охорони інформаційної безпеки» (В.В. Базелюк, В.І. Борисов, К.А. Новікова, М.В. Шепітько та ін.; за заг. ред. В. І. Борисова, М. В. Карчевського,  М. В. Шепітька), яке стало результатом комплексного розгляду актуальних проблем міжнародно-правової регламентації інформаційної безпеки та формування з цього приводу національної кримінально-правової політики. Запропоновано науково-теоретичне визначення інформаційної безпеки, окреслено види суспільних відносин, що її забезпечують. Висвітлено питання реалізації міжнародних стандартів протидії кримінальним правопорушенням у сфері використання інформаційних технологій та формування інформаційного простору. Досліджено загальні засади та окремі напрями державної політики у сфері кримінально-правового забезпечення інформаційної безпеки (у тому числі в умовах воєнного стану).

Навіть настільки стислий аналіз монографічних робіт кафедри свідчить, що напрямки наукових досліджень були пов’язані з розробкою найактуальніших проблем науки і практики і мали своєю метою сприяти подальшому зміцненню законності, підвищенню ефективності й удосконалюванню чинного кримінального законодавства в нашій державі.

Значну уваги співробітники кафедри приділяють підготовці підручників і методичних посібників з кримінального права. Зокрема,ще в «університетський» період був опублікований підручник професора Л. Є. Владимирова із Загальної частини кримінального права (1889 рік), були розмножені у рукописному вигляді лекції професора В. П. Даневського (1890). В «постуніверситетський» період на кафедрі була продовжена традиція видання власних підручників і посібників для студентства. Вже у 1925 р., а потім у 1928 р. вийшов у світ популярний підручник з кримінального права Г. І. Волкова, за яким навчалися студенти ЗВО України. Практичні заняття у довоєнний період були забезпечені роботою М. М. Гродзинського «Задачи по советскому уголовному праву», що витримало три видання (1924, 1926, 1927 р.). У 1930 р. з’явився «Учбовий курс кримінального права» Г. І. Волкова. У ньому був даний докладний аналіз проблем кримінального права, що стосуються злочину.

Члени кафедри брали участь у підготовці і редагуванні підручників із Загальної (1984 р.) і Особливої частин (1987 р.) кримінального права Української РСР, за якими довгий час навчалися студенти юридичних ЗВО України. Крім того, М. І. Бажанов, В. В. Сташис і В. Я. Тацій брали участь у написанні разом з київськими криміналістами 2-томника «Уголовное право УССР на современном этапе» (1985), у якому вони є авторами розділів про об’єкт злочину, поняття, види покарання, порядок їх призначення, а також про відповідальність за особливо небезпечні державні злочини, злочини проти особистості, господарські злочини, злочини проти правосуддя і проти порядку управління.

У 1992 р. вийшли у світ лекції М. І. Бажанова «Уголовное право Украины. Общая часть». У 1997 і 1998 р. – підручники «Уголовное право Украины. Общая часть» за редакцією М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація і «Кримінальне право України. Загальна частина» (видання 2-ге), за редакцією тих же авторів. У цих підручниках на основі досягнень науки кримінального права практики його застосування розглянуто основні питання Загальної частини кримінального права України, а також дано короткі повідомлення про зарубіжне кримінальне право й основні напрямки (школи) науки кримінального права.

Значну увагу кафедра приділяє удосконаленню учбово-методичної роботи в умовах впровадження в навчальний процес кредитно-модульної системи. Особлива увага при цьому приділяється підготовці і виданню підручників і учбових посібників з навчальних дисциплін і забезпечення ними студентів. З моменту прийняття Кримінального кодексу України 2001 р. науковцями кафедри були підготовлені та видані підручники «Кримінальне право України. Загальна частина» і «Кримінальне право України. Особлива частина» (2003, 2004, 2006, 2007, 2010, 2015, 2020) за редакцією В. В. Сташиса, В. Я. Тація, М.І. Бажанова, а наділі також  В.І. Тютюгіна та В.І. Борисова. За ці підручники авторам була присуджена Державна премія України в галузі науки та техніки за 2006 р.

Постійну увагу професорсько-викладацький склад кафедри приділяє забезпеченню учбової і навчальної діяльності науково-методичними виданнями. Всі курси денних, заочних та вечірнього факультетів забезпечені методичними рекомендаціями і завданнями до практичних занять, написання курсових і контрольних робіт. На підставі чинного КК видані: «Програма навчальної дисципліни «Кримінальне право України» (напрям підготовки 6.030401 «Правознавство», галузь знань 0304 «Право»; освітньо-кваліфікаційний рівень «Бакалавр»)» (2012); «Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни «Кримінальне право України (Загальна частина)» відповідно до вимог ECTS для студентів II курсу» (2012, 2020); Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни «Кримінальне право України» (Особлива частина) відповідно до вимог ECTS для студентів ІІІ курсу» (2012, 2020); «Методичні рекомендації та завдання до практичних занять і курсових робіт з кримінального права України (Загальна частина) для студентів ІІ курсу заочної форми навчання» (2012, 2020) та інші методичні матеріали. Навчально-методичні посібники для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни «Кримінальне право України з Загальної та Особливої частини (2015, 2020),  Проблеми кваліфікації корупційних і пов’язаних з корупцією злочинів: навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять (2017), Кримінально-правові питання боротьби з організованою злочинністю: навчально-методичний посібник (2018), Проблеми кваліфікації злочинів проти основ національної безпеки України: методичні поради і завдання (2018), Порівняльне кримінальне право: навчально-методичний посібник (2022), Кваліфікація кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності: навчальний посібник (2023), Міжнародні стандарти прав людини у кримінальному праві: курс для магістрів (2023).

Фактично учбовий процес на кафедрі повністю забезпечується програмами, методичними вказівками, завданнями, розробленими кафедрою.

На правозастосовну практику істотно вплинули науково-практичні коментарі до КК, підготовлені членами кафедри. Перш за все, йдеться про Коментар за редакцією М. М. Гернета й А. Н. Трайніна (1924, 1925 і 1927 р.), а також Коментар за редакцією С. Канарського (1924, 1925, 1928 р.). В цих виданнях О. Д. Кисельов і М. М. Гродзинський підготували коментар до злочинів проти особи, В. С. Трахтеров – до статей КК про тілесні ушкодження, Г. І. Волков – до статей про майнові злочини. Ці коментарі користувалися попитом серед практичних працівників, які використовували їх у своїй діяльності.

Члени кафедри В. В. Сташис, Л. М. Сугачов, М. І. Бажанов і В. Я. Тацій взяли учать у коментуванні КК України 1960 року. Цей науково-практичний коментар витримав 3 видання: у 1969, у 1978 і в 1987 р. (в останньому виданні взяв участь і В. Я. Тацій). Цей коментар без перебільшення являв собою настільну книгу будь-якого практичного працівника.

Після набуття чинності КК України 2001 р. кафедрою був підготовлений коментар до нього за редакцією професорів В. В. Сташиса В. Я. Тація, у написанні якого взяла участь значна кількість співробітників кафедри. У ньому на базі останніх досягнень науки кримінального права та досвіду практики застосування кримінально-правових норм сформульовані положення, які відповідають потребам практики. Цей коментар витримав уже 5 видань (2003, 2004, 2006, 2008, 2013) і заслужено вважається багатьма суддями та прокурорсько-слідчими працівниками одним з найкращих з-поміж опублікованих в Україні.

На допомогу практичним працівникам, а так само науковцям і студентам, у 2005, 2008, 2009, 2011, 2014, 2016 рр. були також опубліковані збірники матеріалів судової практики з кримінальних справ, укладені В. В. Сташисом і В. І. Тютюгіним.

Головним завдання науково-дослідницької роботи кафедри є розробка найбільш важливих проблем науки кримінального права з урахуванням нових соціально-економічних відносин та завдань, які стоять перед суспільством і державою. Кафедра продовжує проводити науково-дослідницькі роботи з перспективних напрямків розвитку науки, їх реалізації в нормотворчості і навчальному процесі. Метою науково-дослідницької роботи членів кафедри є прискорення правової реформи в Україні, формування правової держави, вдосконалення кримінального законодавства, підготовка висококваліфікованих юристів. З 2011 року колектив кафедри  розпочав 5-річний цикл роботи над новою цільовою комплексною програмою «Теоретичні проблеми ефективності кримінального законодавства України та практики його застосування». Науковими керівникамицієї ЦКП є професори В. Я. Тацій, В. І. Тютюгін та В. І. Борисов.

У рамках цієї програми розробляються такі проблеми: «Конституційні засади кримінального законодавства України», «Поняття, підстави та форми реалізації кримінальної відповідальності», «Проблеми призначення покарання», «Теоретичні та практичні проблеми гуманізації кримінального законодавства України», «Питання методології вітчизняної науки кримінального права», «Проблеми злочинного у кримінальному праві», «Питання кримінально-правової політики в Україні», «Проблеми вдосконалення кримінального законодавства і практика його застосування і реалізації», «Проблеми кримінально-правового захисту життя та здоров’я особи», «Кваліфікація злочинів у сфері господарської діяльності», «Проблеми кримінально-правового захисту конституційних прав громадян» та інші.

Членами кафедри аналізується нове в кримінальному законодавстві та практика його застосування, відповідність чинного кримінального законодавства сучасним суспільним відносинам, завданням їх охорони, обґрунтовуються пропозиції щодо його вдосконалення. Висновки та рекомендації співробітників кафедри використовуються в проектах постанов  і правових висновках Верховного Суду України, у науково-практичних коментарях до Кримінального кодексу України, у підготовці відповідей на запити Конституційного Суду, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, органів охорони правопорядку, а також у наукових статтях і навчально-методичній літературі. Професори В.Я. Тацій, В.І. Тютюгін, В.І. Борисов є членами Науково-консультативної ради при Верховному Суді України.

Викладачі кафедри традиційно беруть участь у розробці та рецензуванні проектів кримінальних законів. Ця традиція була закладена ще в ХІХ ст.

Так, у 8 грудня 1882 р. юридичний факультет Харківського університету отримав запрошення від міністра юстиції до професорів і доцентів «не відмовити в детальному обговоренні трудів редакційної комісії, заснованої за Височайшим повелінням для перегляду чинних кримінальних законів». Запрошення було повторене 10 грудня 1884 року з додатком проекту «Особливої частини кримінального укладення» з проханням піддати його «всебічному обговоренню і зауваження повідомити для подання в чотиримісячний строк до міністерства юстиції».

З перших років радянської влади кафедра долучилася до активної роботи над створенням кримінального законодавства УРСР. Так, В. С. Трахтеров і М. М. Гродзинський брали активну участь у комісіях з розробки КК 1922 р. Всі члени кафедри активно працювали в Українському юридичному товаристві, заснованому в 1923 р., де у своїх доповідях і обговореннях розглядали проекти КК, аналізували актуальні питання теорії і практики кримінального права. В. С. Трахтеров як консультант кодифікаційного відділу НКЮ брав участь у роботі Комісії з розгляду законодавчих пропозицій, де розроблявся КК 1927 р., та в його обговоренні на засіданні Колегії Народного комісаріату юстиції.

У ході кодификації кримінального законодавства 1958-1961 р. В. В. Сташис, В. С. Трахтеров, Л. М. Сугачов та М. І. Бажанов брали активну участь у розробці та обговоренні проекту Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, що були прийняті Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 р. У підготовці проекту Кримінального кодексу України (1960 р.) активну участь брали названі працівники, причому В. В. Сташис був членом робочої групи і брав участь у засіданні сесії Верховної Ради України, що прийняла кодекс 28 грудня 1960 р. Протягом усього періоду чинності КК 1960 р. члени кафедри неодноразово залучалися до особистої участі в підготуванні змін і доповнень, що вносилися до Кодексу. Зокрема, В. В. Сташис і М. І. Бажанов взяли участь у робочій комісії з підготування змін і доповнень, внесених до багатьох статей Кримінального кодексу в 1983 р.

Колектив кафедри брав безпосередню участь у підготовці концепції та проекту нині чинного КК України. Завідувач кафедри професор В. Я. Тацій з 1998 року очолював робочу групу Кабінету Міністрів України по підготовці, а згодом – по доопрацюванню проекту нового КК України. Членами цієї групи були затверджені професори В. В. Сташис, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, М. І. Панов, В. П. Тихий. Проект КК, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України за участю членів кафедри, був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. і набрав чинності з 1 вересня того ж року.

Крім того, колектив кафедри неодноразово залучався до експертної оцінки законопроектів щодо внесення змін та доповнень до КК України 1960 р. та КК України 2001 р.. Зокрема, в останні роки жоден законопроект з питань кримінального права, що вноситься на розгляд Верховної Ради України, не залишається без експертного рисовку членів кафедри. Таким чином, кафедра щороку дає декілька десятків висновків на такі законопроекти.

Колектив кафедри кримінального права приймає участь в розробці проекту нового Кримінального кодексу України. Від кафедри кримінального права та Полтавського юридичного інституту членами робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи (створеної Указом Президента України № 584/2019 від 7 серпня 2019 р.), яка опікується розробкою нового Кримінального кодексу України, є Ю. В. Баулін (голова), Н. О. Гуторова та Ю. А. Пономаренко. Проєкт нового Кримінального кодексу України представлено на спеціально створеному сайті за підтримки Консультативної місії ЄС. На сьогодні проєкт нового КК України продовжує наукове та практичне обговорення в межах круглих столів, зібрань, конференцій та конгресів.

Кафедра підтримує тісні зв’язки з правозастосовними органами. Особливо ця робота активізувалася після набрання чинності КК України 2001 р., що пов’язано із необхідністю зміни та удосконалення судової практики. Вплив кафедри на формування судової практики у кримінальних справах здійснюється за декількома напрямами. По-перше, колектив кафедри обговорював проекти усіх постанов Пленуму Верховного Суду України щодо судової практики у кримінальних справах. По-друге, кафедра за своєю ініціативою підготовлювала і спрямовувала до Верховного суду проекти постанов. По-третє, кафедра постійно дає свої висновки на запитання Конституційного Суду, Верховного Суду України з проблемних ситуацій, які виникають в практиці застосування КК України 2001 року. Нарешті, по-четверте, члени кафедри постійно готують висновки зі складних питань, які виникають у практиці правоохоронних органів при розгляді конкретних кримінальних справ.

Члени кафедри є постійними учасниками найбільш вагомих наукових та науково-практичних конференцій, симопзиумів, семінарів, круглих столів, тощо, що проводяться як в Україні, так і за її межами, на яких розглядалися важливі питання науки та практики кримінального права. Тільки за 2000-2013 рр. члени кафедри взяли участь більше, ніж у 150 наукових заходах, серед яких близько половини – міжнародні.

Зокрема, члени кафедри є постійними учасниками всіх науково-практичних конференцій, на яких розглядаються проблеми кримінального права, і які організовуються у м. Харкові Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, Національною академією правових наук України, НДІ вивчення проблем злочинності ім. В. В. Сташиса Національної академії правових наук України, Всеукраїнською асоціацією кримінального права та іншими установами. Зокрема, за ініціативою кафедри щоосені проводиться міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми кримінального права».

Крім того, члени кафедри неодмінно беруть участь у:

1) конгресах, конференціях, радах директорів Міжнародної асоціації карного права (Париж, 2019 – до сьогодні);

2) традиційні щорічні осінні конференції з кримінального права, що організовуються кафедрою кримінального права, НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України та Всеукраїнською асоціацією кримінального права (з 2011 р. – до тепер);

3) Львівські форуми кримінальної юстиції, організатором якого традиційно виступає Львівський державний університет внутрішніх справ та юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка за підтримки ОБСЄ (з 2015 р. – до тепер);

4) міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми науки про злочин у кримінальному праві Польщі та України», (м. Люблін, Польща, 2013 р.);

5) всіх інших вагомих науково-практичних конференціях, що проводяться юридичними ЗВО і факультетами України (міста Київ, Львів, Одеса, Запоріжжя, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ, Івано-Франківськ, Луцьк, Чернівці, Хмельницький та ін.), так і за її межами.

Традиційно кафедра підтримує звʼязки з школами кримінального права Грацького університету (Австрія), Університету імені Миколаса Ромеріса та Вільнюського університету (Литва), Ризького університету імені Страдіня (Латвія), Варшавського університету, Люблінського католицького університету, Торуньського університету (Польща), Університету Брно імені Томаша Масарика (Чехія) та ін.

Члени кафедри  за останні роки (2014-2024) опублікували низку монографічних досліджень, навчальних та навчально-практичних  посібників, збірок матеріалів судової практики.   Так, у 2014 р. були опубліковані такі роботи, як:

Проблеми правової відповідальності/ Ю. П. Битяк Ю.Г. Барабаш, Л.М. Баранова та ін.; за ред. В.Я. Тація, А.П. Гетьмана, В.І. Борисової. – Х..: Право, 2014.-348 с. – Зі змісту: Вступне слово / В.Я. Тацій. – С. 5-15; Ю.А.Пономаренко ‒ Розділ 9: Поняття, зміст і форми реалізації кримінальної відповідальності  – с. 257-287.

Відповідальність у публічному праві: / (П. Андрушко, І. Безклубий, А. Берлач та ін.); за заг. ред. І. Безклубого. – К.: Грамота, 2014. – 496 с. (Серія «Про українське право»). Ю.В. Баулін ‒ гл.1, 1.1. Кримінальна відповідальність: методологічний підхід до визначення, С.9-19.

В.І. Тютюгін, Ю.В. Гродецький, С.В. Гізимчук. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг /навч.-практ. посіб; за ред. В.Я. Тація, В.І. Тютюгіна. ‒ Х.: Право, 2014. ‒ 232 с.

Л.В. Дорош. В.В. Федосєєв. Кримінальна відповідальність за порушення недоторканості державних кордонів України. ‒/ Харків, «Право», 2014.  

Вопросы криминализации и квалификации незаконного проведения опытов над человеком в Украине : монографія / В. Н. Куц, С. В. Гизимчук, В. О. Егорова. – М. : Юрлитинформ, 2014. – 232 с.

Р.С. Орловський. Кримінальна відповідальність за пособництво вчиненню злочину. ‒ Харків, «Право», 2014.

 Энциклопедия криминалистики в лицах / Шепитько В. Ю., Шепитько М. В. и др. ; под ред. В. Ю. Шепитько. – Х. : Апостиль, 2014. – 400 с.

Антикорупційні засади діяльності органів влади / С. М. Клімова, Г. С. Крайник, С. В. Ніколайчук, А. В. Роздайбіда, І. М. Трубавіна. За заг. наук. ред. А. В. Роздайбіди. – Видання 2-ге, перероб. та допов. – Х. : Вид-во ТОВ «ДРУКАРНЯ МАДРИД», 2014. – 364 с.

Практика судів України з кримінальних справ (2012‒2013 рр.) / уклад. В.І. Тютюгін ; за заг. ред. В.Я. Тація. ‒ Х.: Право, 2014. ‒ 704 с.

 У 2015 р. були опубліковані такі роботи, як: Вибрані статті, виступи, інтерв’ю (2009-2014) / В. Я. Тацій; упоряд.: О. В. Петришин (відп. за вип.), Ю. Г. Барабаш, В. І. Борисов. – Х. : Право, 2015. – 648 с.

Вибрані праці / В. В. Сташис ; Нац. акад. прав. наук України, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, Каф. кримін. права ; [уклад.: В. Я. Тацій, В. І. Борисов, Л. М. Демидова ; відп. ред. В. Я. Тацій]. – Харків : Право, 2015. – 1184 с.

Сучасна кримінально-правова система в Україні: реалії та перспективи» Ю.В. Баулін, М.В. Буроменський, В.В. Голіна, В.К. Грищук, О.В. Зайчук, В.О. Навроцький, О.В. Наден, Ю.В. Нікітін, Н.М. Оніщенко, Ю.А. Пономаренко, М.І. Хавронюк, О.В. Харитонова, В.І. Шакун – Київ: ВАІТЕ, 2015, 688 с.

В.М. Киричко. Унікальний посібник з кримінального права України. ‒ Х.: Право, 2015. – 1092 с.

Також у 2015 році колектив кафедри підготував і опублікував два підручника:

Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / В.І. Борисов, В.Я. Тацій, В.І. Тютюгін та ін. ; за ред. В.Я. Тація, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. ‒ 5-те вид., переробл. і допов. ‒ Х.: Право, 2015. ‒ 528 с.

Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін. ; за ред. В.Я. Тація, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. ‒ 5-те вид., переробл. і доповн. ‒ Х.: Право, 2015. ‒ 680 с.

У 2016 р.члени кафедри опублікували такі роботи, як: Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві. ‒ Харків : Право, 2016. – 256 с.

Рубащенко М. А. Кримінальна відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України. ‒ Х. : Право, 2016. – 286 с.

Політика у сфері боротьби зі злочинністю України: теоретичні та прикладні проблеми: монографія / за заг. ред. проф. П.Л. Фріса та проф. В.Б. Харченка. ‒ Івано-Франківськ – Харків, 2016. – 419 с.

В.І. Тютюгін, О.Д. Комаров, М.А. Рубащенко. Кримінальне право України. Загальна частина. Посібник для підготовки до іспитів. – Харків: «Право», 2016. ‒ 200 с.

В.І. Тютюгін, О.Д. Комаров, М.А. Рубащенко. Кримінальне право України. Особлива частина. Посібник для підготовки до іспитів. – Харків: «Право», 2016. ‒ 156 с.

 Кваліфікація злочинів  / Г. М. Анісімов, О. О. Володіна, І. О. Зінченко та ін.; за ред. М. І. Панова. – Х.: Право, 2016. – 356 с.

Екологічна економіка: Теорія, практика, юридична відповідальність. Навчальний посібник. Полтава: ПУЕТ. – 2016 р. – 340 с.

Textbook on Criminalistics // Edited by H. Malevski, V. Shepitko: (Шепітько М.В. у співавторстві: Expert and Specialist in Judicial Proceeding, P. 152-157; Criminalistic Strategy and Criminal Policy of the State, P. 286-289, 0,4 д.арк.; Issues, Trends and Prospects of International Criminalistic Cooperation, P. 342-350. – Vilnius-Kharkiv: Apostille Publishing House, 2016.

Практика судів України з кримінальних справ (2014  ‒2015 рр.) / уклад. В.І. Тютюгін ; за заг. ред. В.Я. Тація. ‒ Х.: Право, 2016, 800 с.

 У 2017 р.вийшли у світ такі роботи, як: Актуальні питання кримінального законодавства України та практики його застосування: монографія / Нац. акад. прав. наук України, НДІ вивч. проблем злочинності ім. акад. В. В. Сташиса ; за заг. ред.: В. Я. Тацій, В. І. Борисов, Л. М. Демидова. – Харків : Право, 2017. – 400 с.

Ю.В. Баулін. Методологічні аспекти контролю конституційності окремих положень закону в діяльності Конституційного Суду України// Методологія в праві: Монографія/ Пункт 1.4. Розділу ІV / І.Безклубий, І.Гриценко, М.Козюбра та ін. За заг. ред. І Безклубого. – К.: Грамота, 2017. – 658 с. – С.527-531.

Н.В. Невідома. Вчинення злочину організованою групою: монографія / Н.В. Невідома. – Х.: Право, 2017. – 224 с. (автор за цю роботу одержала Премію Верховної Ради України).

Н.В. Невідома. Commitment of a Crime by an organized group: comparative juridical inquiry // Development and modernization of the legal systems of Eastern Europe: experience of Poland and prospects of Ukraine: Collective monograph. Vol. 3. Lublin: Izdevnieciba «Baltija Publishing», 2017. 336 p. – 182-200 р.

Н.В. Невідома. Meaning of criminal concept in the European Court of Human Rights Practice // Ukraina po Rewolucji Godności. Prawa człowieka – tożsamość narodowa”, 270 с. – 263-287.

Кримінальне право України. Загальна частина : посіб. для підготовки до іспитів / В.І. Тютюгін, О.Д. Комаров, М.А. Рубащенко. ‒ 2-ге вид., переробл, та доп. ‒ Х.: Право, 2017. ‒ 202 с.

Кримінальне право України. Особлива частина : посіб. для підготовки до іспитів / В.І. Тютюгін, О.Д. Комаров, М.А. Рубащенко. ‒ 2-ге вид., переробл, та доп. ‒Х.: Право, 2017. ‒ 160 с.

У 2018 р.були видані такі роботи, як: Вибрані твори: збірка наукових праць / В.І. Борисов;  уклад.: В.В. Базелюк, С.В. Гізімчук, Л.М. Демидова та ін.; від. за вип.
М.В. Шепітько. – Харків: Право, 2018. – 784 с.

Л.М. Демидова. European vector of contemporary jurisprudence: the experience of Ukraine and the Republic of Poland: Collective monograpf. ‒ Volume 2.‒ Sandomierz: Izdevnieciba «Baltija Publishing», 2018. ‒ P. 161‒178 (524 p.).

Л.М. Демидова. Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування: колективна монографія /за заг. ред. Ю. П. Аленина; відпові. За вип. І. В. Гловюк. ‒ Одеса: Вид-й дім «Гельветика», 2018. ‒ С. 1071‒1093 (1148 с.).

М.В. Шепітько. Злочини у сфері правосуддя: еволюція поглядів та наукові підходи до формування засобів протидії. ‒ Харків: Право, 2018. 408 с.

Ус  О. В. Теорія та практика кримінально-правової кваліфікації : Лекції. – Харків : Право, 2018. – 368 с.

Харитонова О.В. Ключові засади гендерної політики в кримінальному праві України та основні напрями реформ щодо протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству. ‒ Харків: ТОВ «Видавництво «Права людини», 2018. – 344 с.

У 2019 р.були опубліковані такі роботи, як: Тацій В. Я. Вибрані праці: монографії, коментарі, підручники, статті / В. Я. Тацій; упорядники: Ю. П. Битяк, Ю. В. Баулін, Л. М. Демидова: відп. за випуск: Ю. П. Битяк. Харків: Право, 2019. 1016 с.

Ukrainian Legal Doctrine: in 5 vol// National Academy of Legal Sciences of Ukraine. The Vinogradoff Institute, Pennsylvania State University; ed V. Ja. Tatsiy; engl. ed  and transl. William E. Butler// Vol. 5, Pt. 1: Crimanal Law, Criminology and Criminal Procedure/ eds.: V. Ja. Tatsiy – авторські – 0,2 друк. арк.), V. I. Borisov. – 568 p. (Правова доктрина України, у 5 т., т. 5: Кримінальне право, кримінологія, кримінально-виконавче право, за заг. редакцією В. Я. Тація, В. І. Борисова//From the contents: preface (Передмова) V. Ja. Tatsiy, V. I. Borisov (стр. VII – XII); Conceptof Crimanal Law Politicy (Поняття кримінально-правової політики; у співавторстві з П. Л. Фрісом, с. 33-45); 1.2.3. Effectivenessof Criminal Law Politicy (Ефективність кримінально-правової політики; у співавторстві з П. Л. Фрісом, с. 51-62); 1.5.6. Other Criminal Law Consequencesof Commissionof Socially-Dangerous Act (Інші кримінально-правові наслідки вчинення суспільно небезпечного діяння; у співавторстві з В. С. Батиргареєвою, с. 256-271)/London: Wildy, Simmonds&HillPublishing, 2018. – 568 p., 35,4 друк. арк. (авторські – 2,19 друк. арк.).

Демидова Л. М., Назарчук В. В. Кримінально-правова охорона національної безпеки України: кримінальна відповідальність за ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації: монографія / за заг. ред. професора Л.М. Демидової. Харків: Право, 2019. ‒ 400 с.

Орловський Р.С. Теоретичні та методологічні проблеми інституту співучасті у кримінальному праві України. – Харків: «Право», 2019. – 624 с.

Інституціоналізація публічно-правових відносин у сфері протидії корупції: досвід країн Східної та Західної традицій права (універсальна теоретична основа для профільного антикорупційного закону України): монографія (англ. мовою).  (The institutionalisation of public relations in the fight against corruption: the experience of countries of Eastern and Western legal traditions (universal theoretical framework for relevant anti-corruption law of Ukraine): Collective monograph. Volume 2. Tallinn: Izdevniecība “Baltija Publishing”, 448 р. 2019. // Рубащенко М.А. Mythical nature of illicit enrichment and its prospects in Ukraine: if it is not permitted, but there is a strong desire, then is it allowable? –  P. 270-290.‒ 1,44 друк. арк.// Крайник Г.С. С. 188-209.

 Рубащенко М.А. Wandering in search of qualification of the actions in Crimea and in the east of Ukraine (2014 – 2018) // New stages of development of modern science in Ukraine and EU countries: monograph / edited by authors. Riga, Latvia: «Baltija Publishing», 2019.

Кримінальне право України. Загальна частина: посіб. для підготовки до заліків та іспитів / В.І. Тютюгін, О.Д. Комаров, М.А. Рубащенко; відп. ред. В.І. Тютюгін. ‒ 3-ге вид., перероб., і допов. ‒ Харків: Право, 2019. ‒ 224 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: посіб. для підготовки до заліків та іспитів / В.І. Тютюгін, О.Д. Комаров, М.А. Рубащенко; відп. ред. В.І. Тютюгін. ‒ 3-ге вид., перероб., і допов. ‒ Харків: Право, 2019. ‒ 174 с.

У 2020 р. колектив кафедри підготував і опублікував підручники, монографії та навчальні посібники:

Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / В. Я. Тацій, В. І. Тютюгін, В. І. Борисов та ін. ; за ред. В. Я. Тація, В. І. Тютюгіна, В. І. Борисова. – 6-те вид., перероб. і допов. – Харків : Право, 2020. –  584 с.

Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / В. Я. Тацій, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. ; за ред. В. Я. Тація, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. – 6-те вид., перероб. і допов. – Харків : Право, 2020. –  768 с.

Demidova L.   Current problems of the penal law and criminology. Aktuelle Probleme des Strafrechts und der Kriminologi  by the editors of respected sor Emil W. Pływaczewski and  Professor Ewa M. Guzik-Makaruk: Сollective monograph. Warszawa: Wydawnictwo C. H. Beck, 2019. 874 р.

Ус О.В. Теоретичні та прикладні проблеми кваліфікації в кримінальному праві України : монографія. Харків : Право, 2020. 704 с.

Шепітько М.В. Кримінальна юстиція в латинських висловах і термінах. Харків: Право, 2020. 180 с.

Харитонова О.В. Олександр Миколайович Костенко – лицар Просвітництва // Олександр Костенко. У світлі соціального натуралізму (вибране) : вибрані твори. – К. : Паливода А.В., 2020. – С. 798-799.

Базелюк В.В. Кримінальна відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини. Харків : Право, 2020. 224 с.

Кримінально-правове регулювання в Україні: реалії та перспективи (аналітичні матеріали) / М. В. В’юник, М. Карчевський, О. Арланова.- упоряд. Ю. Баулін – Харків : Право, 2020. – 212 с.

Кримінальне право України (Загальна та Особлива частини) : посіб. для підгот. до зовнішнього незалежного оцінювання / В. І. Тютюгін, М. А. Рубащенко ; відп. ред. В. І. Тютюгін. – Харків : Право, 2020. – 322 с.

Навчальний курс «Гендерна рівність та права жінок» / практично-методичний посібник викладача / авторки: Я. Волошин, Л. Денисенко, Х. Кіт, О. Поєдинок, О. Харитонова / – Київ, 2020. – 102 с.

 

У 2021 р. колектив кафедри підготував і опублікував наступні монографії та навчальні посібники:

Правова наука України: сучасний стан, виклики та перспективи розвитку : монографія / Нац. акад. прав. наук України. – Харків : Право, 2021. – 680 с. (В.Я. Тацій, Ю.В. Баулін та ін.).

Актуальні проблеми формування сучасної доктрини кримінального права України : монографія / В. Я. Тацій, Л. М. Демидова, В. І. Борисов та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, Л. М. Демидової, В. І. Борисова. Харків: Право, 2021. 632 c.

Демидова Л. М., Попович О. С. Кримінально-правова охорона національної безпеки України: терористичний акт : монографія /за заг. ред. Л.М. Демидової. Харків : Право, 2021. 400 с.

Шепітько М.В. Кримінальна політика у сфері забезпечення діяльності органів правосуддя: монографія. Харків: Право, 2021. 192 с.

Shepitko V., Shepitko M. Criminal Law, Criminalistics and Forensic Sciences: Encyclopedia. Kharkiv: Pravo, 2021. 508 р.

Пономаренко Ю.А. Загальна теорія визначення караності кримінальних правопорушень. Харків: Право, 2020. – 720 с.

Кримінальне право України. Загальна частина : посіб. для підгот. до заліків та іспитів / В. І. Тютюгін, О. Д. Комаров, М. А. Рубащенко ; відп. ред. проф. В. І. Тютюгін. – 4-тє вид., перероб. та допов. – Харків : Право, 2021. – 238 с.

Кримінальне право України. Особлива частина : посіб. для підгот. до заліків та іспитів / В. І. Тютюгін, О. Д. Комаров, М. А. Рубащенко ; відп. ред. проф. В. І. Тютюгін. – 4-тє вид., перероб. та допов. – Харків : Право, 2021. – 188 с.

Кримінальне право України (Загальна та Особлива частини) : посіб. для підгот. до зовніш. незалеж. оцінювання / В. І. Тютюгін, М. А. Рубащенко ; відп. ред. В. І. Тютюгін. – 2-ге вид., перероб. і до-пов. – Харків : Право, 2021. – 336 с.

У 2022 р. колектив кафедри підготував і опублікував такі монографії та навчальні посібники:

Єдиний медичний простір України: правовий вимір /за заг.ред. С.Г.Стеценка. – Харків: Право, 2022. – 672 с. (Баулін Ю.В., Борисов В.І., Радутний О.Е., Вишневська І.А.)

Міжнародні стандарти прав людини у кримінальному праві: компаративна перспектива = Human rights from a comparative criminal law perspective: посібник: електрон. навч. вид. / за ред. Олени Харитонової, Габріеле Шмельцер. – Харків: Право, 2022. – 220 с.

Gutorova N.O., Zabuha Yu.Yu., Mykhailichenko T.O. Legal Issues of Epidemic Safety Due to the Pandemic COVID-19 and the War in Ukraine.The European dimension of modern legal science : Scientific monograph. Riga, Latvia : «Baltija Publishing», 2022. p. 181-205.

Радутний О.Е., Якулявічене Л. Права людини крізь призму штучного інтелекту, роботизації та цифрової людини / Права людини в умовах цифрової трансформації суспільства : монографія / [Д.В. Лученко, О.В. Капліна, В.Я. Настюк та ін.] : за ред. проф. Д.В. Лученка. – Харків : НЮУ імені Ярослава Мудрого, 2022. – 272 с.

Shepitko V., Shepitko M. Criminalistics and Forensic Sciences in Ukraine: History and Current Trends. Development of Criminalistics Theory and Future of Forensic Expertology: monograph. Vilnius, 2022. P. 117-132.

Радутний О.Е., Киричко В.М. Особливості відповідальності за окремі кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності: навчальний посібник для здобувачів вищої освіти другого (магістерського) рівня вищої освіти галузі знань 08 «Право» спеціальності 081 «Право» / авт.: О. Е. Радутний, В. М. Киричко. Харків: Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, 2022. 186 с.

Тютюгін В. І. , Рубащенко М.А. Кримінальне право України. Загальна частина : посіб. для підгот. до заліків та іспитів / В. І. Тютюгін, М. А. Рубащенко ; відп. ред. В. І. Тютюгін. – 5-те вид., перероб. і допов. – Харків : Право, 2022. – 209 с.

Тютюгін В. І., Рубащенко М.А. Кримінальне право України. Особлива частина : посіб. для підгот. до заліків та іспитів / В. І. Тютюгін, М. А. Рубащенко ; відп. ред. В. І. Тютюгін. – 5-те вид., перероб. і допов. – Харків : Право, 2022. – 188 с.

Тютюгін В.І., Рубащенко М.А. Кримінальне право України (Загальна та Особлива частини) : посіб. для підгот. до зовніш. незалежного оцінювання Україна, 2022. – 336 с.

У 2023 р. колектив кафедри відзначився пудготовкою наступних монографій, навчальні посібники та підручники:

Правнича наука та законодавство України: європейський вектор розвитку в умовах воєнного стану : монографія / редкол.: В. А. Журавель (співголова). Н. С. Кузнєцова (співголова), О. М. Бандурка та ін.; Нац. акад. прав. наук України. Харків: Право, 2023. 902 с. (Борисов В., Шепітько М.)

Сучасний вимір кримінального права. Liber Amicorum на честь академіка Вячеслава Борисова: монографія / ред. кол.: М. Шепітько (відп. ред.) та ін. – Харків: Право, 2023. – 264 с. (Базелюк В.В., Новікова К.А., Пономаренко Ю.А., Шепітько М.В.)

Філіпенко В.Р. Кримінальна відповідальність за злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування: монографія. Харків: Право, 2023. 328 с.

The Sustainability of the Legal Profession: Lawyers’ Role in the Future Regulation of Pandemic and War Responses. In: Al. Bartolacelli & D. Sagatiene, eds., Law and Sustainability: Perspectives for Lithuania and Beyond. Krakow: Ksiegarnia Academicka Publishing, 2023 (Kharytonova O.)

Research of Criminalistic Strategy and Influence of Criminal Policy to its Content and Form. Liber Amicorum, devoted to 70th anniversory of Prof. Dr. Henryk Malevski: monograph. Vilnius, 2023. (Shepitko M.).

Textbook of Criminalistics. Vol II: Criminalistic Technique and Tactics Edited by V. Shepitko and H. Malevski. 840 p. (Shepitko M.)

Кваліфікація кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності: навчальний посібник (перший (бакалаврський) освітньо-кваліфікаційний рівень галузі знань 08 «Право» спеціальності 081 «Право») / авт. Киричко В. М. Харків: Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, 2023. 141 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: посіб. для підгот. до заліків та іспитів / В. І. Тютюгін, М. А. Рубащенко; відп. ред. В. І. Тютюгін. 6те вид., перероб. і допов. Харків: Право, 2023. 254 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: посіб. для підгот. до заліків та іспитів / В. І. Тютюгін, М. А. Рубащенко ; відп. ред. В. І. Тютюгін. 6-те вид., перероб. і допов. Харків: Право, 2023. 188 с.

Кримінальне право України (Загальна та Особлива частини): посіб. для підгот. до зовніш. незалеж. оцінювання / В. І. Тютюгін, М. А. Рубащенко ; відп. ред. В. І. Тютюгін. 4те вид., перероб. і допов. Харків: Право, 2023. 352 с.

У 2024 р. колективом кафедри було видано такі монографії:

Проєкт нового Кримінального кодексу України: передумови розробки, концептуальні засади, основні положення: монографія. Андрушко П.П., Бакумов О.С., Баулін Ю.В,, Бурдін Ю.В., Вишневська І.А., Горох О.П., Гуторова Н.О., Марчук Н.О., Навроцький В.О., Пономаренко Ю.А., Стрельцов Є.Л., Хавронюк М.І.//за заг. ред. Ю.В. Бауліна, М.І. Хавронюка. Київ: Компанія ВАІТЕ, 2024. – 494 с.