Даньшин Іван миколайович
4 жовтня 1923 р. — 20 серпня 2011 р.
Професор кафедри кримінології та кримінального-виконавчого права
Доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінології та виправно-трудового права (нині — кримінології та кримінально-виконавчого права) у 1972-1988 рр. та 1994-1996 рр.
Народився у с. Стариця Вовчанського району Харківської області. Брав участь у Великій Вітчизняній війні з 1942 р. до її закінчення (Степовий, Калінінський, 1-й та 2-й Прибалтійські, 2-й Український фронти), був командиром гармати. За участь у боях нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, Вітчизняної Війни І ступеня, «За мужність», двома медалями «За відвагу» і ще 17 воєнними нагородами.
У 1949 р. закінчив Харківський юридичний інститут. Після цього 12 років перебував на практичній роботі. Упродовж 1949-1952 рр. працював у Полтавській обласній колегії адвокатів. Із 1952 р. по 1953 р. — юрисконсульт відділу комунального господарства виконкому Харківської обласної ради; у 1953-1960 рр. — помічник голови виконкому Харківської міської ради. У 1961-1964 рр. навчався в аспірантурі Харківського юридичного інституту на кафедрі кримінального права і процесу; з 1964 р. по 1965 р. — асистент цієї ж кафедри; 1965-1967 рр. — старший викладач; у 1967 р. і 1968 рр. був призначений заступником декана заочного та вечірнього факультетів Інституту відповідно. У 1968 р. затверджений доцентом кафедри кримінального права. Протягом п’яти років (1968-1973) працював проректором інституту з наукової роботи. У 1972 р. обраний завідувачем кафедри кримінології та виправно-трудового права, яку очолював до 1988 р., а також із 1994 р. по 1996 р. З 1996 р. — професор кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
У 1990 — 1998 рр. працював за сумісництвом заступником директора Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України. У 1965 р. захистив кандидатську дисертацію «Хуліганство та заходи щодо його ліквідації- у СРСР», у 1975 р. — дисертацію «Загальні питання кримінально-правової охорони громадського порядку» на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Вчене звання професора присвоєно у 1978 р.
Головні напрями наукових досліджень: проблеми кримінального права (вчення про кримінально-правові відносини, поняття «злочин», юридична характеристика окремих злочинів та інші аспекти кримінальної відповідальності), кримінології (її предмет, метод і система науки, особистість злочинця, кримінологічна характеристика й окремі види злочинів, теоретичні проблеми кримінології, усталені форми злочинності та ін.).
Підготував 5 докторів наук, а саме: В.М. Трубнікова (1991), В.В. Голіну (1992), В.І. Шакуна (1996), О.Г. Кальмана (2004), О.А. Мартиненко (2007), а також 12 кандидатів наук, серед яких члени кафедри: О.Г. Кальман (1986), О.Ю. Шостко (1997), О.В. Лисодєд (1999), В.Ф. Оболенцев (2001), М.Ю. Валуйська (2002), О.М. Подільчак (2005), Є.П. Гайворонський (2009). Автор близько 200 наукових праць, у тому числі 8 персональних монографій: «Відповідальність за хуліганство за радянським кримінальним правом» (1971); «Кримінально-правова охорона громадського порядку» (1973); «Характеристика, загальне поняття і система злочинів проти громадського порядку» (1974); «За злочин — покарання» (1975); «Злочинність: поняття, загаль1 на характеристика, причини та умови» (1988); «Вступ до кримінологічної науки» (1998); «Усталені форми злочинності» (2002); «Загальнотеоретичні проблеми кримінології» (2005). Як співавтор брав участь у написанні 6 колективних монографій, у тому числі «Правова система України: історія, стан та перспективи» у 5 т. Співавтор підручників «Кримінологія: Загальна та Особлива частини» (2003, 2-ге вид. у 2009).
У 2002 р. став лауреатом Премії імені Ярослава Мудрого в номінації «За видатні заслуги в розвитку правової науки». Виявляв також інтерес до проблем вищої освіти, про що свідчать його опубліковані роботи з питань програмового навчання і студентської наукової діяльності тощо. Заслужений працівник народної освіти України. В обласному конкурсі «Вища школа Харківщини — кращі імена» посів у 2000 р. перше місце в номінації «Викладач фундаментальних дисциплін». У червні 2000 р. було присвоєно почесне звання «Заслужений професор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого». У 2005 р. нагороджений орденом України «За заслуги» III ступеня.
Був членом-кореспондентом Національної академії правових наук України (до 2005 р. виконував обов’язки заступника академіка-секретаря відділення правових наук кримінального циклу НАПрН України), членом Президії кримінологічної асоціації України, редакційних колегій двох наукових журналів («Проблеми законності», «Вісник Академії правових наук України»).