Тацій Василь Якович
13 січня 1940 р. — 28 вересня 2022 р.
Професор кафедри кримінального права
Народився у м. Полтава.
Увесь науково-педагогічний шлях В.Я. Тація нерозривно пов’язаний із Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, зокрема, з кафедрою кримінального права.
Свою трудову діяльність після закінчення школи розпочав у 1957 р. токарем Полтавського паровозного депо. З 1959 р. по 1963 р. — навчання в Харківському юридичному інституті (нині — Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого).
Працював помічником прокурора Полтавського району, прокурором відділу по нагляду за розглядом у судах кримінальних справ прокуратури Полтавської області (1964-1966). Із 1966 р. по 1969 рр. — аспірант кафедри кримінального права Харківського юридичного інституту. У 1970 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (тема дисертації — «Уголовная ответственность за коммерческое посредничество»; науковий керівник — проф. В.В. Сташис). Із 1969 р. по 1972 р. працював старшим викладачем кафедри кримінального права. Вчене звання доцента присвоєно у 1973 р. З 1972 р. по 1973 р. — доцент, заступник декана денного факультету, а з 1973 р. по 1987 р. — проректор із наукової роботи Харківського юридичного інституту. Дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук захистив у 1984 р. (тема дисертації — «Проблемы ответственности за хозяйственные преступления: объект и система»; науковий консультант — проф. В.В. Сташис). Вчене звання професора присвоєно у 1985 р. З 1987 р. по 2020 р. працював на посаді ректора Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, де в повній мірі проявив свій яскравий талант керівника й організатора вищої юридичної освіти в Україні. Очолюючи Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, В.Я. Тацій зробив значний внесок в організацію його діяльності, у створення потужного науково-педагогічного колективу, належних умов для проведення освітньо-виховного процесу, науково-дослідної роботи, забезпечення високої якості підготовки, гармонійного й культурного розвитку майбутніх фахівців, фінансової стабільності вишу, розбудови його матеріальної бази, розвитку міжнародних зв’язків.
У 1993 р. виступив із ініціативою заснування Національної академії правових наук України; був її першим президентом із 1993 р. по 2016 р. Дійсний член (академік) Національної академії наук України (1997). З 1998 р. по 2022 р. входив до складу Президії НАН України. Як член Конституційної комісії брав участь у створенні проекту Конституції України 1996 р. Був головою робочої групи Кабінету Міністрів із розробки Кримінального кодексу України 2001 р., брав участь у створенні проекту Статуту Міжнародного кримінального суду. Працював на кафедрі кримінального права, а з 1991 р. по 2015 р. очолював її.
У науці кримінального права був одним із прибічників і послідовників концепції визнання суспільних відносин об’єктом кримінального правопорушення. Дослідив і розвинув учення про структуру суспільних відносин, а також механізм заподіяння шкоди суспільним відносинам унаслідок вчинення кримінального правопорушення. Низка наукових робіт В.Я. Тація також присвячена проблемам підстави кримінальної відповідальності, відповідальності за кримінальні правопорушення проти особи, основ національної безпеки, довкілля, у сфері господарської діяльності тощо.
Коло наукових інтересів В.Я. Тація не обмежувалося лише кримінальним правом, до нього входило вивчення проблем теорії права (питання методології правової науки, порівняльно-правових досліджень і правозастосування), конституційного права (принципи організації законотворчого процесу, юридична природа та ієрархія правових актів, тлумачення Конституції), розвитку юридичної освіти в Україні.
Під безпосереднім керівництвом В.Я. Тація і при його консультативній допомозі підготовлено та захищено 8 кандидатських і 6 докторських дисертацій.
Є автором понад 800 наукових праць, у тому числі близько 60 монографій, підручників, навчальних посібників і науково-практичних коментарів, що стали вагомим внеском у розвиток юридичної науки. Найбільш відомі роботи: «Понятие, система и общие виды хозяйственных преступлений» (Харьков, 1974); «Ответственность за хозяйственные преступления» (Харьков, 1979); «Уголовная ответственность за выпуск недоброкачественной промышленной продукции» (Харьков, 1981); «Ответственность за хозяйственные преступления: объект и система» (Харьков, 1984); «Объект и предмет преступления в советском уголовном праве» (Харьков, 1988); «Правова система України: історія, стан та перспективи»; у 5 т. (у співавторстві т. 1, т. 5) (Харків, 2008); «Правова доктрина України»: у 5 т. (у співавторстві т. 1, т. 5) (Харків, 2013); «Проблеми правової відповідальності» (у співавторстві) (Харків, 2014); «Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві» (Харків, 2016); «Велика українська юридична енциклопедія»: у 20 т. (у співавторстві т. 1, т. З, т. 17) (Харків, 2016, 2017); «Актуальні питання кримінального законодавства України та практики його застосування» (у співавт.) (Харків, 2017).
Відзначений багатьма нагородами. Удостоєний звання Героя України з врученням ордена Держави (2004). Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V, IV, III, II і І ступенів (1995, 1998, 2009, 2015, 2018), «За заслуги» II і І ступенів (2000, 2012), Почесними грамотами Верховної Ради України (2001) і Кабінету Міністрів України (2002), орденом «Знак Пошани» (1981), двома медалями (1970, 1984). Йому присуджено також звання «Заслужений діяч науки і техніки України».(1989). Він — лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2001) та Державної премії України у галузі науки і техніки (2004), Премії імені В. Вернадського (2001), Премії імені Ярослава Мудрого (2001, 2002), Премії «Феміда-99». Нагороджений рядом відомчих, громадських, церковних нагород і урядовими нагородами інших держав. Державний радник юстиції 1 класу (2010).
Почесний доктор Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка (2000), Харківського національного університету внутрішніх справ (2002), Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (2004), заслужений професор Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (2005), почесний академік Острозького академічного братства (2005), почесний академік спільноти академіків Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка (2005), почесний професор Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля (2012), почесний доктор Університету Миколаса Ромеріса (2018) та ін.
Почесний громадянин міст Полтава (2001), Харків (2004) та Харківської області (2014).